Пам'ять крові

Це книга про пам'ять крові, про ту саму генетичну пам'ять, яку ми століттями глушили страхом, покорою та чужими наративами. Навроцька, як людина, що звикла працювати з тканинами та образами, тут працює з матерією міфу. Вона не створює «екшн», вона плете візерунок, у якому наше сучасне «Я» намагається намацати пуповину, що зв’язує його з прадавнім, хтонічним початком.
Хорт - це втілення сили, яка не просить дозволу бути. Це історія про те, як важко носити в собі безодню. Головний герой не «рятує світ», він намагається не згоріти від того вогню, який у ньому прокинувся. Його двобій - це боротьба сучасної, раціональної людини з ірраціональною, дикою стихією власного походження.

Мені імпонує, що Навроцька не заграє з шароварщиною. Вона естетизує українське зло і українське добро, роблячи їх рівновеликими. Вона показує, що наші предки були не лише гречкосіями, а й містиками, воїнами, які знали мову вітру і смерті. Читаючи це, ти відчуваєш не гордість, а мурашки по шкірі - оте відчуття, коли дивишся в темний колодязь і бачиш там не воду, а очі тих, хто був тут до тебе.

Це роман-портал. Він пропонує нам альтернативну реальність, де ми не жертви історії, а її господарі, просто ми про це забули. І перемога власного «Я» тут полягає в акті згадування. Ти перегортаєш сторінку і розумієш: цей світ магії не вигаданий, він просто спить у твоїй ДНК. «Хорт» - це не розважальне чтиво, це дзеркало, в якому ти бачиш себе не клерком чи менеджером, а нащадком тих, хто вмів розмовляти з вовками і це усвідомлення робить тебе сильнішим за будь-яку зброю.