Парадокс мовчазного монстра

Як людина, що вже майже двадцять років викладає правознавство, я звик розбирати закони по кісточках. Але «Касація» Ремігіуша Мруза (це перша книга з величезного циклу про Йоанну Хилку) - це взагалі інша ліга. Мруз не просто пише черговий детектив, він бере всю систему правосуддя і тупо перетворює її на якийсь безжальний корпоративний спорт, де б'ються без правил.

Усе крутиться навколо пафосної варшавської контори «Желязни та Маквей». Закон тут - це ніякий не пошук істини. Це просто пластилін, з якого дорогі юристи ліплять те, що їм вигідно. Головна зірка фірми, адвокатка Йоанна Хилка, живе за одним жорстким правилом: у суді ніхто не шукає правду. Там виграє той, хто крутіше маніпулює статтями, плутає експертів і тисне на присяжних. Читаєш і реально розумієш: справедливість у цій грі - просто побічний ефект. Головне не те, що сталося насправді, а те, що ти зможеш довести перед суддею.

Зав'язка просто виносить мозок своєю дикістю. Уявіть картинку: зачинена зсередини квартира, два порізані трупи, а поруч спокійно сидить Пйотр Лангер - синок відомого бізнесмена. Він провів у цьому кривавому місиві цілих десять днів і весь цей час... спокійно замовляв собі піцу!

Він не зізнається у вбивстві, але й не відхрещується. Просто мовчить як риба. Мруз підкидає своїм героям нереальну задачку: як захищати чувака, який стовідсотково виглядає як монстр, проти якого волають усі докази, і який взагалі відмовляється говорити з власними адвокатами? Ситуація доходить до повного абсурду, бо Хилці доводиться воювати не тільки з прокурором, а й із власним неадекватним клієнтом.