Оповідання це розкриває відразу декілька сторін життя кримсько-татарського суспільства початку ХХ століття. В ньому представлений конфлікт, який можна узагальнити "традиції-новації", і усіх героїв можна віднести до одного з наведених таборів. Саме цей розподіл показує консервативність суспільства, що тягне за собою обмеженість прав і життя в цілому і чоловіків (меншою мірою), і жінок. Кожен персонаж із властивою авторові реалістичністю та уважністю до деталей описаний так, що ми його бачимо не лише як образ, але і розуміємо усі його вчинки. А коли розуміємо, не можемо судити за його позицію. Варто відзначити, що кожний персонаж не є однозначним, швидше вони складні та суперечливі, а тому живі.
Абібула шукає себе та свій шлях, і за це його не можна не поважати. Те, скільки разів він брався абсолютно за нову справу, і те, що нарешті знайшов себе як дервіш, варте поваги.
Рустем в чомусь подібний до Абібули, однак їхні пошуки приводять їх до абсолютно протилежних пунктів призначення. Одного - до відстоювання традицій, а іншого - до бажання зламати ці традиції, внести зміни у життя цілого народу.
Мір'єм - напевно, найскладніше, тому що їй доводиться буквально ламати мур , яким її оточила родина та взагалі культура. І те, що Рустем вважає її саму муром, насправді показує, наскільки сильним є її оточення.
Джіафер і Бекір - справжні друзі, котрі стають підтримкою та надією, котрі підставляють плече та врешті переконують продовжити боротьбу за зміни.
Це ще один твір Михайла Коцюбинського, який було екранізовано у фільмі "Татарський триптих" разом із двома іншими оповіданнями.