Тіні забутих предків

Історія кохання, що розгортається на тлі українських Карпат, де кожен клаптик землі ніби зачарований і сповнений магії. Читала даний твір у десятому класі і багато чого не зрозуміла: чому в нявки дірка у спині, чому танцює чугайстир, чому на похороні люди співають і радіють? Таке відчуття, нібито Іван і Марічка заворожені, їхнє кохання виглядає якимось нереальним і надто ідеальним. Спершу сюжет нагадує Шекспіра, потім на перший план виходить містика, більш характерна для романтизму і модерну.

Вперше я читала цей твір у школі. Тоді в мене з'явилося переконання в тому, що нічого особливого в творі немає, і що він значно поступається у цінності шекспірівському "Ромео і Джульєтта". "Навіщо писати твір із усім відомим сюжетом?" - супила брови я, шістнадцятирічна школярка і одночасно студентка музичного училища, не маючи поняття про те, що літературний твір не зводиться до самого лише сюжету.

Оповідання про «незручну» ситуацію та, втім, таку, що має місце у всі часи. Хлопець звів дівчину, обіцявши послати сватів, але згодом хотів зняти з себе відповідальність ба більше, вже й іншу дівчину знайшов та навіть заручився з нею. Історія відома усім. Однак напевно вперше я натрапила на наймудріше розв’язання цієї «незручної» ситуації. Виявляється, мудрий народ розробив певні правила поведінки і для такого повороту подій.