Подарунок від цвинтаря на Гелловін

Якщо перша книжка була про депресняк у туманній Венеції, то тут (у другій частині "Цвинтар для божевільних") Бредбері закидає нас у самісіньке пекло - за лаштунки Голлівуду 50-х років.Наш знайомий чувак, той самий молодий письменник з першої частини, трохи піднявся. Його наймають на круту кіностудію клепати сценарії. Гроші платять норм, але місцевість специфічна: студія буквально межує зі старим цвинтарем. Між ними тільки стіна.

І от, на Гелловін (ну а коли ж ще), герой натрапляє на цьому цвинтарі на труп. Але прикол у тому, що жмурик виглядає точнісінько як колишній бос і засновник цієї кіностудії. Тільки є один нюанс: цей бос відкинув копита ще років 20 тому в автокатастрофі. З цього моменту починається люта шиза. По студії починають пропадати і гинути люди, хтось підкидає кріпові записки, і нашому письменнику доводиться знову кликати старого кента - похмурого детектива Крамлі. А ще до них примикає майстер спецефектів, такий собі місцевий геній-самітник, і ця компанія намагається розібратися, що за чортівня там коїться.

Книжка набагато бадьоріша за "Смерть - діло самотнє". Якщо там ти міг заснути від вогкості й меланхолії, то тут усе на драйві й лютому гротеску. Бредбері просто бере і жорстко стібеться з усього голлівудського пафосу. Студія тут показана як реальна дурка: режисери-диктатори з роздутим его, актори, які давно поїхали дахом, фальшиві декорації, що виглядають як справжні міста.
Текст б'є по мізках, як старе чорно-біле кіно, яке крутять на подвійній швидкості. Дуже багато чорного гумору. Ти читаєш і розумієш: у цьому штучному світі кіношників нормальних людей просто не залишилося, там у кожного свої таргани в голові розміром із собаку.