Поезія вперше опублікована 1866-го року.

Входить до збірки «Сатурнічні поезії».

Належить до циклу «Сумні пейзажі».

Поезію складають три строфи, кожна з яких поділена на шість чотиристопних рядків.

Цей твір вважають одним з найбільш музичних у творчості автора. Досягти особливої мелодики Верленові допомагає використання алітерації та асонансу.

Поезія Поля Верлена «Осіння пісня» сповнена суму та туги. Автор порівнює внутрішній стан ліричного персонажа з осінню, коли відбувається відмирання ще недавно такого красивого рослинного світу. До зірваного листу подібна душа героя. Він відірваний від гілки, і вітер відносить його в сіру та похмуру невідомість. Навколишній світ більше не радує. Його краса вже непомітна, все просякнуте похмурістю. З глибин пам’яті автора виринають спогади юності, розтривожена ними душа хоче плакати. Осіння пора у творі є зовсім не «золотою» — з її неймовірними барвами, а похмурою, коли все вмирає, блідне, згасає.

Мелодійність всіх рядків створює емоційне забарвлення всієї поезії. Воно сумне, тривожне, але легке. Осінні скрипки розбурхали душевний спокій. Зі зміною сезону приходить зміна внутрішнього світу людини. Осінній час є періодом осмислення минулих днів, а також підготовки до нових подій та вражень.

Основні образи вірша «Осіння пісня»:

осінь;

вітер;

листок;

струни;

годинник;

скрипка.

Вони несуть в собі символізм. Осіння пора є не стільки сезоном, скільки журбою, втомою, втратою чогось цінного та чудового, наближенням фіналу. Не відомо, чому сумно ліричному героєві, з яких причин в ньому живе туга за колишніми днями… Образ годинника нагадує про те, що все минає, треба вхопити мить. Сухий лист — внутрішнє «Я» персонажу, яким розпорядилася фатальна доля, і він вже не може нічого вдіяти.