Пола Гоукінз "Дівчина у потягу"

"Співзалежні стосунки, або чому жінкам, іноді, буває важко існувати без чоловіка"-саме таким вступом можна охарактеризувати книгу про яку йтиметься у моїй рецензії.

Я мала з нею знайомство, ще у свої підліткові роки, коли здавалося б, була зовсім не готовою до таких історій. Проте на моє здивування книга не лише була для мене тією від якої не можна відірвати очей, але стала однією з моїх улюблених і до цих часів. Вона розповідає про жінку-Рейчел, котра важко переживає своє розлучення та буквально тане на дні пляшки з алкоголем. У неї не має роботи, друзів та постійного місця проживання, а єдиною розрадою стають лише нічні дзвінки до колишнього чоловіка, котрий вже будує свої будні з новою дружиною та щоденні поїздки за тією самою адресою, аби ніхто не вважав дівчину дивною та безробітною. Тут варто відмітити, що початок роману достатньо пригнічений, мимоволі починаєш думати, яку сторону тобі, як читачеві, обрати. З одного боку, Рейчел не викликає співчуття, тому що власноруч зводить своє життя у прірву, але з іншого боку її дії, хоч і переходять межі божевілля, так починають нагадувати чи не кожну з нас, хто проходив етап "туги" за колишніми стосунками. 

Друга частина переносить неначе до іншого жанру-трилеру(детективу). Рейчел повсякчас спостерігає з вікна потяга за сімейною парою, котра здається їй ідеалом кохання, проте одного дня, та ким, вона не без заздрості захоплювалася- прекрасна Меган, зникає з поля зору. Чому вона більше не позує на балконі? Чому її чоловік більше не презентує її картин?Чому будинок більше не сяє? Це момент тієї самої легкої інтриги, котра набирає обертів сторінка за сторінкою, а кінцівка здивує. Якби не хитра цікавість головної героїні, ця історія могла б так і залишитися лише на сторінках міських газет, але вона робить з цього розслідування сенс свого існування, перетворюючись мало не на шпигунку, котра втирається в довіру до чоловіка зниклої дівчини та йде, навіть, проти погроз поліції. Роман починається словами :" Її поховали за білою берізкою, біля залізничної колії і лише купка камінців нагадувала про її спокій...Подивись, що ти змусила мене зробити!?", які неначе в стилі класичних детективів вводять читача у саспенс та дозволяють відчути себе частиною "гри". 

Насправді, це книга не скільки про злочин, а скільки про шлях особистого росту, виходу з депресії та психологію відносин. В кінцевих розділах ти вже повноцінний союзник Рейчел і її особистий психолог, одночасно. Тому на мою думку, ця книга варта прочитання та чудово підійде для історії "в дорозі" або "на вечір". Навіть, не зважаючи на те, що Пола Гоукінз є доволі неоднозначною авторкою та багато хто її вважає "письменницею одного роману", ця книга точно є вдалою.