Поліна Кулакова "Дівчина, яку ми вбили..."

"Тепер ваша черга стрибати..."- цією тезою був початий та закінчений містичний роман української письменниці Поліни Кулакової. Якщо на початку цей вислів веселить, навіть створює враження легкого оповідання, то в кінці історії він вистрілює прямісінько в серце. Це було моє перше знайомство з творчістю авторки, з цікавості, як же виглядає українських літературний ринок детективів, читала книгу онлайн. "Проковтнула" її за два дні. 

На дворі 1999 рік, Івано-Франківськ, час ,коли молодь не могла засісти перед екраном комп'ютера, кожен мріяв отримати у подарунок варені джинси, а їздити до літніх таборів було "модним". В центрі сюжету 5-ро шкільних друзів, які у підлітковому віці стали співучасниками жахливої трагедії. Одного з літніх днів вони дуркували з однокласниками, стрибаючи через власноруч розведене багаття. Кремезні хлопці, здебільшого, кепкували з відмінниці Ліди, яка тільки нещодавно перевелася до їхнього класу та по дитячому боялася перестрибнути вогонь. Однак, під гомінкі вигуки, все таки наважилася. Однокласники лише встигли запам'ятати рух блакитної нейлонової сукні у повітрі, яка у той час була досить популярною серед старшокласниць та почути пронизливі слова дівчини:"У мене вдалося?". Тканина миттєво зайнялася та почала обпікати Лідине тіло. Підлітки не встигли покликати нікого на допомогу-дівчина померла від больового шоку у кареті швидкої допомоги. Друзів не судили, та й офіційно ніхто не визнав їх винними — трагедію списали на нещасний випадок. Але самі вони чудово знали: відповідальність за смерть Ліди назавжди оселиться у кожному з них. Останні місяці у випускному класі змінили їх назавжди, пробили дірку у дружбі та знищили родину померлої дівчини. Павло, з цікавим прізвиськом "Робін Гуд" від захисника слабших, перетворився чи не в головного поганця школи, Влад, завжди щирий комедійник класу, почав палити кожної перерви. Святослав-принижений перед дівчатами, став вигнанцем у колективі, Марка-перевели до іншого класу і лише Артем не міг пояснити, що відбувається довкола нього та, що робити далі, тому що він був для Ліди не просто однокласником. Він відчував до неї почуття закоханості, які старанно приховував, а тепер його найкащі друзі відібрали у нього цю тендітну "лялечку". 

Історія могла б так і залишитися на сторінках газет, але через 15 років хлопці випадково зустрічають один одного у місті їх дитинства. Планують поновити дружбу, аби хоча б дізнатися як кожен з них провів ці роки. Тепер вони дорослі чоловіки з власними сім'ями, бізнесами, один з них навіть побував у зоні АТО, здавалося б нічого не нагадує про вчинок минулого. Та як виявилося, минуле не просто пам’ятає — воно повертається за своїм. Хлопці організовують відпочинок на природі, збираючись порибалити, однак в останній момент змінюють свій маршрут призначення. З цього і починається їх відлік неповернення. Першим зникає Святослав, попливши перевірити сітки. До світанку він так і не повернувся. Хлопці спершу не надають цьому значення-мало, що міг вигадати цей рудий, який здавалося ще зовсім не вийшов зі шкільної парти, але коли вони знаходять його подряпаний човен, розуміють, щось тут не те. На місцевості відсутня мережа, на вулиці періщить злива, а у центрі лісу встановленні зовсім свіжі хрести з датами смерті кожного з них. У своєму наметному містечку вони знаходять шматок тієї самої сукні, яка здається досі блищить на сонці, як тоді. Прийшовши до тями, вони здогадуються, хтось знає про Ліду, а вони у засідці. Тепер на них чекає заслужене покарання...Книга з цього моменту перетворюється на стрімкий спуск у темряву людської провини. Поліна Кулакова майстерно поєднує детектив із психологічним трилером і містикою, створюючи атмосферу, в якій неможливо зрозуміти, що реально, а що — лише проекція загнаного в глухий кут сумління. Хтось зі співучасників так і не розкаюється, а хтось жодного дня не припиняє думати про останнє фото відмінниці. 

Розповідь ведеться у трьох паралельних часових площинах:-підліткові роки, які дають зрозуміти перумови юнацької жорстокості, дні боротьби за життя у лісі, в якому герої, як миші у пастці та інтерв'ю, яке у одного з чоловіків бере непримітна студентка факультету журналістики Наталя. Він розповідає їй,як обдурив смерть. Дні виживання в лісі оголили їхні найгірші якості: один зраджує, другий панікує, третій готовий віддати всіх, аби врятувати себе. А занедбаний донедавна красень, який сидить перед студенткою не просто свідок, він ключ до подій,які сталися з компанією друзів. Цікавим є те, що читач не встигає прив'язатися або поспівчувати жодному з героїв-приходить розуміння, що кожен з них відповідальний за безневиину смерть 10-ти класниці. 

Фінал болючий і чесний. За увесь період читання, я встигла запідозрити у злочині мало не кожного учасника тих НЕдитячих ігор у 99-тому, але так і не вгадала хто ж став переслідувачем. Книга мене вразила, хоч і залишила після себе не наділене емоційною складовою перейняття особистих доль 5-ки та недостатній опис природи Івано-Франківської області, оскільки це дуже не звичний та культурний регіон для романів, хотілося відчути дух Карпат та гірських рік, хоча можливо це зовсім не було першочерговою задачею сюжету саме детективної історії. Книга про дитячу травму, про неможливість сховатися від наслідків та на перший погляд звичайну дівчину Ліду, яка виявилася абсолютно реальним персонажем зі спогадів авторки від її бабусі. Цей кінцевий епілог пробрав до сиріт під шкірою. Тішуся, що українська література отримала новий шанс для стрімкого прориву і тепер не лише в класичних або історичних повістях, але й у жанрі, який так полюбився на Заході, навіть, соромно, що на початку читання думала, що книга буде посередньою.