You are here
Пьольса
Завершилася моя скандинавська подорож, а разом з нею завершилося і моє скандинавське читання. Фінальною книжкою цього циклу став роман шведського письменника Торґні Ліндгрена «Пьольса» від «Видавництво Анетти Антоненко» у перекладі Наталі Іваничук. Купуючи цю книжку я була впевнена, що вона про Норвегію. Не знаю що збило мене з пантелику (можливо чийсь відгук), бо я навмисно купила її в електронному вигляді, щоб читати в подорожі Норвегією. Книжка ж виявилася шведською, та біди в тому не було, бо читати її в моїх, насичених подіями, мандрах все одно не було жодної можливості. Моє читання ста шістдесяти п’яти сторінок тексту розтягнулося більш ніж на тиждень. Так довго я не «мучила» жодну книжку. Але, думаю, що не тільки мій ритм життя у ці дні не дав мені сповна насолодитися читанням, сам роман виявився доволі складним, а відтак і не надто піддався моєму сприйняттю. Мені навіть складно буде окреслити сюжет роману, бо сюжету, як такого і нема. Але зате є надзвичайно багато символізму. Кожен епізод цього твору є алюзією на щось.
Ключовою фігурою роману є людина, якій автор не дав навіть імені. Назвемо його Словописець, бо саме так він сам про себе говорить. Він народився у 1912 році. У сорокових роках він працював на одну з центральних газет, пишучи репортажі про життя містечка Авабек. 22 грудня 1947 року головний редактор газети надсилає листа Словописцю про те, що його репортажі виявилися фейками і забороняє писати до газети різні нісенітниці, яких ніколи не було. Минають роки і у 1981 році Словописець поселяється в старечому притулку «Сонячна сторона». А 7 квітня 2000 року помер головний редактор газети і заборона писати була знята. Словописець повертається до історії, яка розпочалася на околицях Авабека весною 1948 року. Свої одкровення він довіряє читати санітарці Лінді.
Якщо ви думаєте, що я коротко окреслила вам сюжет роману, то ви дуже помиляєтесь. Насправді це лише рамка, на якій тримається основний сюжет. Адже суть роману - це саме те, про що описує Словописець. Хоча його присутність в романі дуже важлива і не зводиться лише до ролі оповідача. Адже ми до кінця не можемо зрозуміти, розповідає він справжню історію, чи це фантазія людини поважного віку, для якої писання є життєвонеобхідною потребою.
Головне, на чому базується роман, це епідемія туберкульозу, німецькі пісні та шведська пьольса. Між ними є кореляція, хоча сюжетно вона не дуже очевидна. І якщо дві перші складові цього трикутника більш-менш зрозумілі, то про те, що таке пьольса варто пояснити. Отже, пьольса це специфічна шведська страва з подрібненого м’яса та овочів, яка готується три дні. Вона чимось схожа і на зельц і на сальтисон, і на холодець, і на заливний рулет, і на пряжені ратички, і на м’ясну кишку. Але насправді зовсім на них не схожа. Пьольса - це символ шведської ідентичності. Чужинець не може зварити справжню пьольсу і в цьому закладений важливий символізм. Окрім того, слово «пьольса» має ще й непряме значення - «благодать» і «зцілення».
Сільський вчитель Ларс Гьоґстрьом і торговець текстилем Роберт Мазер пустилися в мандри, аби куштувати пьольсу різних господинь, і знайти найкращий рецепт. Але в цей час у Швеції лютує епідемія сухот і така мандрівка є дуже небезпечною. Вони таки знаходять ідеальну пьольсу, але мусять заплатити за це занадто дорогу ціну.
Чесно кажучи я мучилася з книжкою, розгадуючи авторський словесний ребус. Бо сюжет у романі не має аніякогісінького значення. Вся суть тут в алюзіях і символах. Це чистої води постмодернізм і якщо вам такий стиль до смаку, що ви насолодитесь «Пьольсою», а якщо ні, то будете її довго пережовувати, як я.
Особисто для мене цінними у цьому читанні стали дві речі. Я часто сама себе запитую навіщо я пишу, для чого я витрачаю свій час, енергію, емоції на те, щоб викласти враження від прочитаного чи побаченого. Адже ані матеріальної, ані якоїсь іншої вигоди в цьому не маю. Не маю навіть на меті задовольнити якісь свої амбіції. Не прагну стати відомою чи знаменитою. Я просто пишу, бо це є якоюсь внутрішньою потребою. Я вже стала задумуватись, що щось зі мною не так (привіт Андрію Любці, який підкинув цю фразу для роздумів😀😀😀). Та приклад Словописця з роману «Пьольса» навів мене на думку, що потреба писати може бути однією з базових, яка дозволяє триматися за життя навіть тоді, коли інші мотиватори вже втрачені. Тож я трохи заспокоїлась і дозволила собі не надто заморочуватися цією проблемою. Це перший важливий хосен від прочитання роману. А другим стали слова молитви, яку автор інтегрував у текст роману. Не знаю, чи реально існує така молитва, але її слова настільки актуальні для нас сьогодні, що можуть бути корисними для мобілізації внутрішніх сил навіть для агностиків та атеїстів. Тож свою розповідь я хочу завершити саме цими словами.
«Милосердний Отче, Ти, що даєш внутрішню силу людині, допоможи нам стати на ноги і встояти. Нехай наші спогади залишаються з нами, не покидаючи нікого. Даруй нашим думкам стільки свободи, скільки ми можемо винести. Допоможи побачити благодать тим, хто править, щоб ми дотримувалися закону Твого, а після справедливого суду було знищене те, що мало бути знищеним. Наповни нас Твоїм світлом, щоб ми освітлювали темряву й ділилися його сяйвом з іншим. Не дозволь нам чинити не за волею Твоєю. Амінь.»