Я з когорти диваків, які твердо переконані, що решту життя потрібно надолужувати, читаючи непрочитані твори українських авторів. Чого нас (моє покоління) не навчили в школі, тим ми обікрадені і все це потрібно повернути собі. Але реальність тим і відрізняється, що серед сотні книжок в сформованій мною черзі є купа іноземних авторів, а серед них – Борхес. Не читати Борхеса, коли він сам іде до рук? Ні! Ім’я, відоме мені віддавна, а долучень до його мистецтва – нуль. Сама тільки біографія несамовитого аргентинця – сюжет для трилогії на дві тисячі сторінок. Читати навчився в чотири, перший свій переклад здійснив в дев’ять років і його опублікували. Вихований в шляхетній родині, де рідною мовою була… іспанська і англійська, пізніше не лише опанував французьку, але й писав нею вірші. Вірші, Карл (чи Хорхе)! І вся його рідня, годуючи малого Хорхе Луїсика знала, що хлопчина стане письменником. Іконостас з вищих державних нагород різних країн – доказ того, що став і став одним з найкращих письменників ХХ століття. Його вистачало на все. Плідний письменник встигав творити і став засновником двох журналів.

          Борхес із тих письменників, кого хочеться читати в оригіналі. Блискучий переклад Галини Грабовської? Перекладач завжди є трошки співавтором письменника, проте цікаво, наскільки ж красивою є мова самого автора? Ретельність, докладність, з якою майстер починає цикл есеїв у книжці «Повідомлення Броуді» створює відчуття необхідної достатності тієї інформації, яку настільки виважено хоче передати читачеві автор. Здавалося би, малозначущі деталі сюжету, які можна опустити, при скороченні тексту позбавили би його, як би висловитися, шарму, родзинки, стилю самого Борхеса. Він – витончений спостерігач простих життєвих історій, робить їх цікавими, знаходячи в кожній парадоксальність. І, дивне відчуття, але дочитавши до кінця книжку, я розгорнув іншу,  – автора з поки що хорошим ім’ям, чий текст і стиль видаються пріснуватими, як маца після смачної паляниці. Що не так? Така ж ретельність, спроба наситити оповідання штрихами заради повноти картинки – намалювати образи, які жили би в уяві читача. А не живуть. Поки що на тлі аргентинця інший автор домігся створення двовимірної картинки. Мабуть, потрібно перезавантажитися, переспати з усіма враженнями і опуститися на землю з вершини, куди піднесла геніальніс