«Волелюбність важливіша за вірність. Вона незмінна, як група крові»

Однозначно раджу новинку від Василя Шкляра! Ми часто зустрічаємо історії про українських повстанців та їх боротьбу за Україну, але так мало знаємо про інші країни, які також боролись проти червоного терору.
Литва, два часові проміжки – сьогодення і кінець Другої світової війни. Йонас – столітній ветеран, нагороджений медалями, живе відлюдьком на хуторі – і лише дві людини навідується до нього, щоб поринути у минуле – один підштовхує написати спогади про його боротьбу, інший – друг буремних років – щоб посидіти під коньячок і згадати все, а ще, подискутувати на тему «які жінки кращі»)
А Йонасу, він же Лютас (лев), є що згадати – життя кидало ним по світу – війна в литовському батальйоні з німцями проти більшовиків, програш у війні, полон, табір для військовополонених, каторга на шахтах Донбасу, втеча і довга дорога додому. Знайомство з українськими повстанцями, похід з ними до литовських братів по зброї, щоб донести вісточку та свою підтримку – боротьба проти червоних продовжується, пожертва одинадцяти, щоб дійшов один – він, Йонас. А вдома його ніхто не чекає, окрім несповна розуму дядька, – будинок і господарство забрали, батько помер, мати і сестра виселені до Іркутська. І дорога Йонасу лише в ліс, в підпілля.
Страшні часи ліквідації повстанців, методично, підло, один за одним, підступні дії НКВС, ЧК, що підривали віру населення в боротьбу повстанців, залякування людей, зменшення підтримки і допомоги, тяжкі зими, доноси, зради і ліквідації одну за одною криївок і їх мешканців. Одиниці, що залишились, одиниці, які вже нічого не можуть вдіяти, але несуть віру в саму боротьбу за незалежність Литви, хлопці, які на чистому ентузіазмі витримують тяжкі зими впроголодь в мокрих криївках, хлопці, що не довіряють нікому, хлопці, від яких жахаються люди, хлопці, які борються з вітряками і знають, що фінал у них один – ота остання куля чи граната, що носиться біля серця… Хлопці, що пожертвували всім – сімейним затишком, родиною, коханням, товаришами аби стати символом незламності в боротьбі за свою країну. Хлопці, які пройшли катування, допити і табори, щоб через 50 років отримати медальку за груди та почесне місце на параді. Чоловіки з поламаними тілами, психікою та долями, що намагались якось влитись в цивільне життя. Червона зараза на тілі стількох держав, що так довго паразитувала і знищувала сильніших і кращих, невтомно працювала, щоб зробити всіх однаковими і як добре, що цього не сталося.
Книга спогадів про боротьбу, любов та людяність, про невідомих героїв Литви, про людей у яких палало серце і боліла душа за свою країну, про прагнення мати своє, не зазіхаючи на чуже.