Просто така робота

Про Батурина і його «Спис» скажу так: це книжка для тих, хто любить залізти в чужу голову, особливо якщо ця голова належить римському солдату, який просто хотів дослужити до пенсії, а натомість вляпався у вічність і увага - став СВЯТИМ!

Ну я релігійна людина, маю визнати, хоча це наразі непопулярна тема. І коли я випадково  дізналась з огляду на мою набожність, що Лонгін завдав останнього удару Христу і попри це церква його почітає, мені лонічно закортіло дізнатись: та як так  то?! 
Я чекала оповіді про якесь знамення і призначення - пророцтво, одним словом, і невідворотність долі. Але в творі Лонгін просто нормальний мужик, військовий до мозку кісток, який дивиться на весь цей релігійний розбрат у Єрусалимі як на купу проблем, що заважають йому спокійно спати. І от цей момент, коли він робить той самий удар списом... автор не робить з цього містики одразу. Це просто наказ, просто робота. А от те, як його після цього починає «плавити» зсередини, як він намагається знайти логіку в тому, що логіці не піддається - оце виписано сильно.
Мені сподобалося, що Батурин не намагається бути святішим за Папу Римського. Він пише про бруд, про піт, про корупцію в легіонах, про те, як працювала та іржава державна машина. Це такий собі нуарний детектив у сандалях. Ти ніби й знаєш, чим усе закінчиться (бо історія ж відома), але стежиш за кожним кроком, бо цікаво, як саме він до цього дійде і які його мотиви.
Буває, правда, що Сергій занадто занурюється в деталі - ну там, як саме облаштований табір чи які були нюанси в римському праві. Тут я скучала , бо ненавиджу римське право ще з універу але це моє особисте.
 
Все ж, це така собі  чоловіча, трохи похмура проза про те, як один вибір може перекреслити все твоє минуле життя. Без зайвих сліз і рожевих соплів. Просто історія про людину, яка опинилася не в той час не в тому місці, а може - якраз навпаки ?!