"Пригода з горбанем"

Історія - це не просто мертві дати чи сухі параграфи законів. Це боргова яма. І якщо ти думаєш, що старі гріхи можна залишити десь там, за тисячі кілометрів, в іншій країні і в іншому десятилітті, ти фатально помиляєшся. Минуле має дуже хорошу пам'ять і воно завжди повертається, щоб вибити свої відсотки.
Конан Дойл у цій історії робить те, що вміє найкраще: він бере ідеальну, вилизану до блиску картинку британського істеблішменту і пускає по ній глибоку, потворну тріщину.

Олдершот. Військовий табір. Полковник Джеймс Барклай - зразковий офіцер, командир полку, чоловік із бездоганною репутацією і красивою дружиною. Усе настільки правильно, що аж нудить. Аж доки одного вечора за замкненими дверима їхньої вітальні не починається якась дика, незрозуміла сварка. Крик, глухий удар. Двері зламують: полковник мертвий, з обличчям, спотвореним таким тваринним жахом, якого не побачиш навіть у найстрашнішому маренні. А дружина б'ється в істериці, остаточно втративши зв'язок із реальністю.
Для місцевих копів усе просто: сімейна драма, жінка втратила контроль, пакуємо справу. Але коли туди заходить Голмс, він починає читати цю кімнату зовсім інакше. Він знаходить сліди того, чого апріорі не могло бути в затишному англійському будинку. Конан Дойл тут геніально працює з тлом великої Британської імперії, витягаючи на світло її брудну білизну. Оті важкі, криваві часи Індійського повстання, спека, облоги, де під палючим сонцем ламалися військові клятви, а офіцерська честь продавалася за право вижити.

Як саме полковник зустрів свою смерть і що за дивна, моторошна тінь ковзала по стіні тієї ночі?  А давай ти сам зайдеш у цю кімнату і побачиш усе на власні очі.