Привиди Дому на пагорбі

Ширлі Джексон будує дім з тріщин людської свідомості. Будинок у Джексон не просто фон, не декорація для страшної оповіді. Він мислить, дихає, злегка змінює форму. Його геометрія — абсурдна, його сходи ведуть не тільки вгору. Усе в ньому живе, але жоден привид не має обличчя. Cтрах тут народжується не зовні, а зсередини. Головна героїня входить у дім уже з тріщиною в собі, і будинок лише продовжує її лінію. Її вразливість перетворюється на приймач — вона чує те, чого інші не помічають, і поступово стає частиною архітектури цього місця. Джексон не змушує нас співчувати їй чи лякатися; ми просто спостерігаємо, як людина розчиняється в стінах, немов у воді. “Привиди Дому на пагорбі” — це роман про самотність, замасковану під надприродне. Ця проза схожа на сон, у якому щось знайоме поступово втрачає форму.