Роман, який у пам'яті залишає багату поживу для тривалих роздумів, і хоча це сучасний погляд на Першу світову війну, все ж він змушує багато в чому задуматися над питанням про те, як вшановуватимуть пам'ять загиблим після війни.

В цій книзі головні персонажі як і мертві, так і живі учасники Великої війни. Про мертвих залишається пам'ять, відголосок,  а в живих - крихка оболонка, яка в будь-який момент від психологічного тиску, як зі зовнішньої сторони так із внутрішньої, може розсипатися, хоча й відчайдушно намагається вижити.

Туга, смуток, біль від безнадіності огортає душу, читаючи цей роман. П'єр Леметр грає почуттями читача, пускаючи його на лезо бритви, посипаючи сарказмами аби передати усю абсурдність війни.

Ветерани війни, військові з інвалідністю, солдати, влада та можновлажці - всі ці персонажі не відпускають увагу, сюжет тримає до останнього. А епатажні маски одного з персонажів - це лише глибока метафора аби приховати біль, який залишається по війні, бо з приходом  мирного часу виявляється вижити не так само важко як і в період війни.