П'єр Леметр "До побачення там, нагорі"

У романі "До побачення там, нагорі" П'єр Леметр порушує тему пам’яті про солдатів Першої світової війни. Враховуючи реалії сьогодення, про це дуже боляче читати, бо розумієш, що з часів Великої віни пройшло більш як сто років і весь цей час на планеті не припинялися війни.

Французький письменник правдиво показує, те як зачасто держава та суспільство поводяться з ветеранами після війни, і здебішого їх вчинки - принизливі, байдужі, іноді й навіть цинічні. Головні герої, Альбер та Едуар, - колишні фронтовики, які стали "зайвими людьми" у мирному житті. Один - фізично скалічений, інший - психологічно зламаний. Їхній досвід війни знецінюється в умовах післявоєнної бюрократії, комерції та політичного лицемірства.

Червоною ниткою крізь увесь твір проходить сюжетна лінія з шахрайством, яке пов'язане із пошуком загиблих, перепохованням та пам’ятниками загиблим воїнам. Леметр з гіркою іронією відтворює цей трагічний вчинок, що ставить під сумнів чесність державного вшанування загиблих. Таким чино пам’ятники на могилах загиблих воїнів стають способом збагачення, а не пам’яті.

Отже, Леметр гостро критикує офіційне забуття, показуючи, як війна лишає глибокі шрами не лише на тілі, а й на сумлінні суспільства.