Р Е Ц Е Н З І Я на книгу Бориса Боровця «Завія»

Уже з перших сторінок підготовленої до видання книги Бориса Боровця «Завія» впізнаю колорит художнього стилю самобутнього письменника. Поринаючи у завію думок, спогадів, емоцій (разом з Василем Ярошем та іншими героями творів), автор не залишає читача «наодинці з хвищею», оскільки кожен твір випромінює потужну енергетику, що не лише зігріває, а й силою майстерного слова штовхає вперед, змушує рухатись далі. Логічно і досить вдало, на мій погляд, вибудувана структура книги. Якщо перший розділ («Провінційні історії») залучає читача до активного читання, інтригує, активує емоційний тонус, то уже наступний – «Окрушини буднів» - є своєрідним літературним «десертом», тобто легким розвантажувальним чтивом, що пересипане дотепними жартами чи життєвими придибенціями з прихованим натяком чи відкритою мораллю. Після легкого, так би мовити, перепочинку знову долаємо вершини роздумів. Розділ «Літературні силуети» вимагає найбільшої зосередженості на змісті, вдумливого прочитання, інтелектуальної збалансованості думки, яка акумулює певні враження, спонукає до роздумів, інтригує глибокими висновками. Колоритної барви надає книзі вдале поєднання художньої прози з публіцистикою. Якщо в перших двох розділах проза Бориса Боровця дихає художньою соковитою свіжістю, то у третьому розділі бачимо автора-публіциста з чималим інтелектуальним багажем, дослідницьким хистом, аналітичним мисленням та влучним висловлюванням думок. Варто зазначити, що «Завія» - книга на всі смаки й уподобання. Скажімо, читачам з містичним світобаченням сподобається «Примара». Тим, хто полюбляє інтелектуальне чтиво, припадуть до душі розвідки «Нове про Михайла Яцковського», «Сторінками життєпису поліського Отамана» та ін. Літературознавців спонукатимуть до роздумів «Літературні силуети», в яких прозірливий погляд автора вміє підмітити, вихопити найістотніше, як, скажімо, у збірці Л.Литвинчук «Помолімось за правду»: «…поетка не розтікається «мислію по древу», а, закумулювавши всю енергію думок, переживань, свого розпачу у величезної сили заряд, пронизує свідомість читача, як блискавка» («Кожен вірш – мов оголений нерв»). Або ж - роздуми над «Журбиною криницею» Д.Головка приводять до зваженої думки: «талановитість у простоті» («Просто, високохудожньо»). Автор сміливо вступає в полеміку з Павлом Скочком на захист самобутньої творчості відомого українського письменника Андрія Кондратюка і, кидаючи докір «Літературній Україні», запитує: «Що ж ми й справді за люди, коли з такою насолодою поїдаємо ближнього?» («Бий свій свого»). Борис Боровець толерантно схиляє побратимів-критиків до серйозного аналізу вишуканої прози, щемливої лірики Петра Сороки («Кінь любить овес, а письменник успіх»), вдаючись при цьому до вдумливого аналізу його повісті про Тимофія Бордуляка «Ярмо і тягар» («Дзвін», №10 за 2014 рік). Не багатьом вдається очистити від мулу-забуття творчі джерела, а от автор книги «Завія» активно береться за цю справу, впорядковуючи цікаві книги непересічних людей, наділених певним талантом. Тож є надія, що дотепний гумор та епістолярний архів Анатолія Поліщука не відійдуть у забуття, а заструменять живим джерелом при щедрій підтримці уважних можновладців («Щоб не відійшов у забуття»). Не оминають увагу автора цікаві постаті, зокрема відомий польський письменник, публіцист, літературний критик Єжи Єнджеєвич, який написав роман про Т.Шевченка «Українські ночі, або Родовід генія» («Постать на карті краю»), Михайло Яцковський – дрібний поміщик, що мешкав у селі Холопська Вулька (нині Колодязне Березнівського району) на Рівненщині («Нове про Михайла Яцковського»), поліський Отаман Тарас Бульба-Боровець («Сторінками життєпису поліського Отамана»). Особливою актуальністю нуртують роздуми автора над повістю Є.Шморгуна «Снігурі»: «Як живеться їм сьогодні, людям, відірваним від предківської землі, не просто зманкуртизованим, а нерідко й пояничареним? Чи почувають вони вину перед Батьківщиною? Чи мучить їх совість за сплюндрований Донбас, за десятки тисяч вбитих, покалічених, мільйони зірваних з нажитих місць учорашніх одноплемінників?» («На діком брєгє Іртиша»). Серед позитивних чинників книги «Завія» є її емоційна виразність і точність вислову, відповідність ужитих у кожному творі мовних засобів змістові. Книга приваблює й естетичною виразністю, оскільки написана високохудожньою мовою, що позбавлена штампованих висловів і словесних конструкцій. У ній чітко простежується цілісність кожного твору (чи то повість, чи оповідання, чи публіцистичний нарис), тобто взаємовідповідність і підпорядкованість усіх його окремих і розрізнених елементів тій художній та ідейній меті, яку ставить перед собою автор і виразом якої виступає ввесь твір. Тут читач знайде питання і проблеми, здатні зачепити його «за живе», викликати певні, хоча б і далекі аналогії з його власним життям або життям його найближчого оточення. Книга «Завія» актуальна ще й тим, що вміщені у ній літературно-художні твори виконують різні функції, з яких найголовнішими, на мій погляд, є такі: 1) Естетична, яка полягає в тому, що твір дає інтелектуально-емоційне задоволення, збуджуючи уяву читача і спонукаючи його до співпереживання (емпатії) тому, про що у творі йдеться. Скажімо, насолода від прочитання повісті «Примара» надзвичайно велика, оскільки твір дає змогу відчути сильні, навіть фатальні пристрасті (приреченої на смерть Валентини, переслідуваних примарою Івана, Максима і т.ін.). 2) Виховна (етична), яка тісно пов’язана з естетичною насамперед тому, що емоційна та інтелектуальна насолода, яку ми відчуваємо, читаючи твір, часто є прямим наслідком того, що автор задовольняє моральні запити читача, очікувані ним шляхи вирішення етичних конфліктів. З цього погляду показовою є повість «За аморальну поведінку». 3) Пізнавальна, яка полягає в тому, що художній твір є активним джерелом поповнення знань. Особливо цінною у пізнавальному плані є роль твору як популяризатора наукових ідей, філософських учень і концепцій людського буття. Зміст наукових досягнень і філософських узагальнень для більшості людей стає відомим не за науковими джерелами, а з літератури, оскільки в основу художніх творів часто бувають покладені саме такого роду ідеї та думки. Яскравим прикладом з цього погляду і є книга Бориса Боровця «Завія». На завершення своїх міркувань, аргументами до яких є все вищесказане, хочу зазначити, що «Завія» Бориса Боровця – це книга високого ґатунку і відточеної словесної майстерності. Вона повинна дійти до читача, оскільки випромінює потужну енергетику і благодатно впливає на душу і розум мислячої людини. Цей інтелектуальний продукт вартий уваги і, безперечно, видання.