Раз, два, пряжку застібни. Три, чотири, двері зачини...

От я завжди не те, щоб не навидів стоматологів, але відтягував до останнього похід до них. От і «Таємниця відірваної пряжки» - це той самий детектив, де звичайний візит до дантиста перетворюється на криваву м'ясорубку з політичними змовами і шпигунськими іграми.

Еркюль Пуаро, який тупо ненавидить стоматологів і боїться бормашини гірше за серійних маніяків, йде на плановий огляд до містера Морлі. Він терпить екзекуцію, виходить з кабінету, аж раптом того ж дня дізнається, що його дантиста знайшли мертвим. Пістолет у руці, ідеальна картина суїциду, мовляв, випадково вколов пацієнту смертельну дозу і не вивіз провини. Але Пуаро ловить дисонанс: Морлі був абсолютно адекватним чуваком без суїцидальних нахилів. А коли інші клієнти дантиста починають по черзі або безслідно зникати, або помирати за дуже стрьомних обставин, Пуаро розуміє: хтось конкретно зачищає свідків. І єдина зачіпка - це дивна жінка з відірваною пряжкою на туфлі, яку детектив зустрів на виході з клініки.

Пуаро тут просто максимально трушний і людяний. Він сидить у кріслі стоматолога, потіє, рахує секунди до кінця прийому і ловить панічні атаки. Цей контраст, коли геніальний детектив, який розколює світовий кримінал, дрижить перед звичайним лікарем із дзеркальцем, - це тупо топ комедія і найкращий прогрів аудиторії.
 Крісті юзає тут круту фішку - кожен розділ книги відповідає рядку з англійського дитячого віршика: «Раз, два, пряжку застібни, три, чотири, двері зачини...». Це створює такий кріповий і фатальний ритм розповіді, наче всі герої - просто маріонетки в якійсь хворій грі, де фінал уже визначений заздалегідь.