Рейд на той бік

Залітаємо в останній вагон цього лондонського експресу в пекло, кєнти. «Порожня могила» - це фінальний бос, де маски зірвано, а корпоративні щури з агенції Фіттес показують свої справжні, гнилі ікла. Джонатан Страуд викручує рубильник на максимум: реальна загроза тепер це не мертвота, а живі еліти, що побудували імперію на кістках і буквально створили саму проблему.

Розкладемо фінальний рознос по фактах. 
Правда про родину Фіттес - це лютий майндфак. Пенелопа виявляється не просто корпоративною змією, а найкриповішим монстром саги. Цей плот-твіст рве мозок на шматки, адже ти розумієш, що ворог тупо керував країною і паразитував на смертях підлітків.
Перехід Люсі та Локвуда в потойбіччя - це чистий сурвайвал-горор. Там немає місця для дитячих жартів, лише абсолютний холод і душі, що жадають розірвати вас на атоми. Це найатмосферніша локація за всі п'ять книг.
Наш саркастичний кєнт Череп у банці нарешті отримує свій зірковий час. Його фінальний мув - це ідеальна суміш жорсткого стьобу та реальної самопожертви. Він тупо витягнув емоційну лінію всього фіналу.
Все ж хотілось зауважити, що  під кінець Страуд трохи загрався. Після всього того м'яса, коли здавалося, що живими не вийде ніхто, банда Локвуда надто гладко вирулює з відверто суїцидальних ситуацій. Хочеться трохи більше реалістичних шрамів і втрат.
Деякі поплічники, яких нам подавали як лютих кілерів, зливаються занадто швидко і без нормального епічного батлу.

І хоча ця книга - це жирний, кривавий і абсолютно задовільний фінал, який закриває всі дірки в лорі і залишає після себе відчуття того, що ви з бандою вижили у справжньому чистилищі, все ж, як на мене автор не дожав. Все в кінці занадто рівно і просто...чекав більшого.