Для мене – даремно витрачений час на цю книгу. От не розумію я цих депресивних баришень. Сюжет – вирваний клапоть з історії, де в потоці роздумів, оцінки ситуації, людей і подій, ти маєш вловити, що ж саме відбувається з головною героїнею, де вона, чому саме там. Баришня, що вчиться на виграну стипендію в гарному вузі, має стажування про яке мріють її ровесниці, вся в депресії, бо…. а бо що ж по суті? Я, особисто, не зрозуміла причину цієї депресії. Щось в родині сталося – а хз, ця тематика пройдена галопом і в мене навпаки склалося враження, що це у неї характер дай боже, а мама потерпає. Все її тригерить і не влаштовує, що її оточення і подруги, що місце, де вона живе, писати вона не може, працювати не хоче – днями в чотирьох стінах. А ще в пошуках з ким би втратити цноту – оце в дівчини проблеми в житті. А все тому, що її хлопець, якого вона й не кохає і не хоче з ним бути, переспав з якоюсь медсестрою в тубдиспансері. Тому їй треба зрівняти терези – 1:1. Це просто жесть! Замість того, щоб підняти свою «п’яту точку» і щось робити зі своїм життям – вона нудить, яка вона нещасна, всі знайомі пристроєні і чимось зайняті, а вона лузер. Не прийняли її на безкоштовний письменницький курс – ну так може варто спробувати себе деінде. Недописьмениця, яка не бачить себе більше ніде. А опис її поневірянь по психлікарнях – можна й самому тронутись від цього. Баришня всім і вся незадоволена, всі не такі їй, і замість того, щоб розібратись зі своїми тараканами - вона нагамається себе вбити. Словом, лікуватись тут і лікуватись.
Не моя книга, не моя тема, не розумію я такого, всі ці проблеми «висосані» з пальця на рівному місці.