Руйнація

«Священник» - це п'ята зупинка в нашому зануренні у безжальний світ Кена Бруена. Якщо в «Драматурзі» письменник препарував психологію тверезості та маніакального мистецтва, то тут він повертається до теми, яку вже болісно зачепив у «Мученицях монастиря Святої Магдалини». Але цього разу Бруен переходить межу від соціальної критики до відкритого, макабричного насильства над найсвятішим інститутом Ірландії.

У цій книзі на вулицях Голвея знаходять обезголовлене тіло отця Малахії. Це вже не просто кримінал - це акт публічної, ритуальної страти. Бруен використовує це вбивство, щоб остаточно деконструювати міф про недоторканність католицької церкви в сучасній Ірландії. Століттями фігура священника була абсолютно сакральною, наділеною владою карати і милувати. Тепер же Бруен перевертає цю піраміду догори дриґом: священник стає жертвою брутального, майже середньовічного злочину.
Сам спосіб убивства несе глибокий соціологічний підтекст. Це спроба не просто вбити людину, а знищити символ, змусити замовкнути інституцію, яка десятиліттями замовчувала власні злочини - від насильства в притулках до педофілії.
Паралельно з руйнацією церковних авторитетів продовжується безжальна руйнація самого Джека Тейлора. У цій книзі Бруен наділяє його новим, надзвичайно болючим каліцтвом - після чергового жорстокого побиття Джек починає втрачати слух.
Ця прогресуюча глухота працює як геніальна метафора. Джек усе гірше чує зовнішній світ, його діалоги стають ще більш рваними, повними непорозумінь. Він виявляється замкненим у власній голові, наодинці зі своїми демонами, почуттям провини і нескінченними цитатами з книг. Його ізоляція стає абсолютною. Якщо раніше він міг сховатися в шумі пабу, то тепер тиша змушує його стикатися з реальністю віч-на-віч. Глухота стає фізичним проявом його екзистенційної втоми  він просто більше не хоче чути цей світ. І чи хоче він надалі займатись розслідуваннями і чи зможе довести хоча би цю справу до кінця?