Ще одна історія про покритку

Якось цього місяця мені доводиться читати багато творів про покриток. «Катерина» Шевченка, «Життя» Миколи Хвильового, а сьогодні прочитала новелу «Кров» Антона Крушельницького. Напевно, ця проблема дійсно хвилювала наше суспільство, хоч про неї мало говорять, якщо брати за основу шкільну програму. Новела Крушельницького мені сподобалася, хоча вона виглядає спершу банально: 18-річна дівчина Гандзя боїться розмов про любов та інтим, аж раптом зустрічає 27-річного Михася і закохується в нього. Дівчина простого походження, заробляє тим, що гарно шиє. Якось під час емоційного збудження на природі між ним і нею відбувається єднання, а потім Гандзя розуміє, що вагітна. Михась не дуже щасливий через це. Три місяці він ще оплачував помешкання дівчини, а потім залишив їй листа, в якому пише, що їде до Львова, мене не шукай, дитина мені не потрібна, грошей не дам. Розчарована Гандзя шукає підробіток, знаходить його в сусідки і приходить шити сорочки сусідчиному синові. А дочку - Михасю - бере із собою, бо нема на кого залишити. Й тут виникає ще один емоційний зрив, коли Гандзя бачить цього 20-річного сусідчиного сина, в неї виникає сексуальний потяг до нього, у нього - як не дивно! - виникає потяг до неї, і ми розуміємо, що ввечері він удома не ночуватиме. 
Антін Крушельницький пише динамічно. Один абзац може складатися лише з одного речення. Такі собі епізоди, образки, начебто це сценарій кіно. І діалоги. Ми не знаємо, як виглядає Гандзя, яка зовнішність у Михася, наскільки гарною є їхня дитина. Перед нами лише дія. І навіть у листі до Гандзі читаємо дію - переїзд до Львова, заклик не шукати його, тобто не робити ніяких дій. 
Скажу так: головну героїню я розумію. Мені імпонує те, що вона не здалася і не вчинила нічого ні з собою, ні з дитиною, а пішла працювати. І я можу порадіти, що в неї складеться особисте щастя із сусідчиним сином, який і дочку Михасю прийме, і своїх діточок напевно захоче. Тож ця історія завершується гепі-ендом.