Конкурс відгуків на прочитані книжки!
Даруємо книжкові сертифікати найактивнішим дописувачам відгуків у травні 2026 року Детальніше
You are here
Шедевральна підробка
Беремо курс на льодовики, брудні політичні ігри та секретні військові розробки. Це ще один соло-роман до епохи Роберта Ленґдона, і тут Браун вирішив погратися в Тома Кленсі.
У США на носі президентські вибори. Чинний президент жорстко програє рейтинги своєму конкуренту, сенатору Секстону, бо вливає шалені бабки з бюджету в NASA, а віддачі - нуль. І тут, о диво, NASA знаходить глибоко в арктичних льодах метеорит зі скам'янілими інопланетними жуками. Це джекпот і гарантована перемога на виборах.
Щоб довести, що це не розводняк, президент відправляє на льодовик групу незалежних цивільних вчених і аналітикиню спецслужб Рейчел Секстон. Пікантність у тому, що Рейчел - донька того самого сенатора-конкурента. І от, коли ці ботаніки починають колупати лід і вивчати знахідку, події набувають абсолютно несподіваного і вкрай небезпечного повороту. Рутинна наукова експертиза раптово перетворюється на жорстоку гонку на виживання, де на кону стоять не лише політичні кар'єри, а й людські життя. Тепер компанії цивільних треба якось вижити посеред арктичного пекла і передати інформацію на материк.
Тут значно менше анаграм, ребусів і древніх символів, зате набагато більше високих технологій, хитромудрих гаджетів, екшену та суворої арктичної екзотики.
Браун тут ідеально нагнітає політичну параною. Розповідь іде паралельно: поки герої на Півночі намагаються не змерзнути на смерть і докопатися до істини, у Вашингтоні плетуться люті підкилимні інтриги. Фірмовий стиль Брауна з мікророзділами і кліфгенгерами на кожній сторінці працює безвідмовно. Ти постійно підозрюєш усіх навколо і намагаєшся вирахувати, хто ж той тіньовий ляльковод, який заварив усю цю кашу з метеоритом.
Коментарі
А Вам сподобався цей роман? Просто цікаво, бо мені взагалі не зайшов. Дуже слабенько написано і геть нецікаво. Демонструє бруд внутрішньої американської політики та підкилимні інтриги. І близько немає того, що ми звикли читати, коли головним героєм є Ленгдон. Нібито два різні Брауни писали!
З Вашою оцінкою цілком можна погодитись. Та справа в тім, що це було моє перше знайомство з Деном. І якщо до цього ти не читав ні "Код да Вінчі" ні "Янголи і демони", то заходить нормально, особливо з огляду на те, що ти ще учень старшої школи і не мав доступу до сучасної літератури. Після, я вже почав читати все цього автора, що міг дістати. Щодо зазначеного вами аспекту, то з огляду на те, що ми так звикли спостерігати образи (правда більшою мірою в кінематографі), що демонструють кристальну чистоту і непорочність демократії США, та популяризують так звану "американську мрію", сприймаю його цілком позитивно.
П.с: я розумію, що мій відгук дещо клішований (читав Ваші) і позбавлений повною мірою особистої емоційної складової, зокрема власної історії прочитання, але в умовах коли тут є людинка, яка "читали все", то не те, що нема коли подумати... нема коли в туалет сходити (вибачте, за такий гумор). Знаєте, як то кажуть: "Якби ми вчились так, як треба, То й мудрость би була своя. А то заліземо на небо: «І ми не ми, і я не я".)))
Не прибідняйтесь
Від тих, хто "читали все" ви недалеко відстали, якщо всі ті, з вами включно, хто "читали все" і правда все це прочитали
Кому треба, прочитали і зрозуміли. А я все і не читав (правилами не заборонено) і подібного не заявляв.
П.с.: і наполегливо Вам раджу почитати «Адвокат диявола" - Эндрю Найдермана.
До речі, читала «Адвокат диявола». Погоджуюся, що цікава задумка. Але стрічка мені здалася більш емоційною, напевно, завдяки Аль Пачіно та Кіану Рівзу. Хороший вибір.
Он воно що ...
"Адвокат диявола" не читала, фільм не дивилась -
візьму на замітку, колі наполегливо, в будь якому разі дякую за пораду/побажання
Зрозуміла, про що Ви. Дякую! Зараз якраз нова історія про професора Ленгдона вийшла «Таємниця таємниць», проте на КСД її вже розкупили попри високу вартість. Сподіваюся, що колись долізу до неї і не розчаруюся.
Як на мене, Браун після "Янголи і демони" поступово але все більше пише для мас, на публіку і заради гонорарів, тому хоча б певного розчарування не уникнути. Та це моя суб'єктивна позиція.
Частково погоджуся. Після «Янголів і демонів» були «Код да Вінчі», «Втрачений символ», «Інферно», що потужніші від ранніх романів на кшталт «Цифрової фортеці» і «Точки обману». Однак він пише схематично: Ленгдон і обовʼязкова якась панянка з ним. Тому, наприклад, «»Джерело» мені не дуже зайшло, якраз цей роман дійсно виявився кічем та продуктом для мас. Саме тому сподіваюся, що «Таємниця таємниць» цю негативну тенденцію до примітивізму припинить. Побачимо.
Судячи з назви навряд;)