Сімейка, але не Адамсів

Ну і твір! Спершу мені здалося, що я читаю продовження «Кульбабового вина» - стиль і логіка оповіді схожі: тільки тут не про літо, а про осінь. Однак атмосфера - душевна, родинна. Потім мені здалося, що я читаю «Мовчазний дім» Орхана Памука: тут теж історія сімʼї, де головною є бабуся. Місцями мені нагадувало Джоан Гарріс з її «Ожиновим вином» чи тетралогією про Віану Роше, десь знайомі нотки з Кадзуо Ішіґуро. Одним словом, фентезі, з натяком на родину Адамсів, Дракулу та Бенджаміна Баттона. 
Родина вампірів знаходить на порозі підкинутого хлопчика і виховує його. Однак біда - хлопчик є смертним і живим, а всі члени сімʼї - вампіри, привиди, мумії. Наприкінці роману Тімоті (десятирічний хлопчик) усвідомить, що смертним бути крутіше і здасть свою пра-пра…бабусю-мумію в музей, однак періодично буде її відвідувати, - все-таки то його сімʼя. 
Роман складається з величезної кількості оповідань, які писалися понад півстоліття і були обʼєднані в одне у 2001 році. Деякі оповідання про життя того чи іншого героя, деякі є звʼязкам чи філософськими міркуваннями обсягом лише у пів сторінки - сторінку. В принципі непогано, однак «Кульбабове вино» є глибшим.
Раз на рік, напередодні Геловіна, всі члени родини злітаються до Будинку в Іллінойсі, дехто з них залишається і після святкування, бо люди перестають вірити в надприродне. Всі родичі є добряками та з повагою ставляться один до одного. Кожен з них заслуговує на окрему історію. Є дядько Ейнар, що вміє літати, одружується із звичайною дівчиною та слугує своїм дітям за змія, що його запускають у небо. Є чарівна Сесі, яка вміє залітати всередину людини та штовхати її на різні дії: на початку роману вона стає частиною 17-річної дівчини, яка запрошує хлопця на танці, причому це бажання Сесі, це саме вона закохана в Тома. Є привид Східного експресу, який мандрує Європою і який ледь не помер через людей, однак його рятує сестра милосердя, яка зустрічала в дитинстві подібного привида в Ірландії, і ця пані, врешті, теж стає привидом. Є ще історія про дівчину, а ла Бенджамін Баттон у спідниці, яку розкопують з могили і яка молодшає. Якщо не знати традицій фентезі та фантастики, то можна подумати, що читаєш повну маячню, тим більш, що Бредбері зазначав, що писав роман зі своїх родичів. Однак насправді це дійсно крута книга із глибокою філософією про сенс буття та про те, що це означає - відрізнятися від інших і бути, як усі.