Є багато прекрасних трилерів, що заворожують хвилеподібними, унікальними поворотами сюжету. Є трилери, атмосфера в яких настільки густа, що ножом ріж... А є "Що не так з моєю матір'ю" від авторки Ешли Одрейн. І я гадки не маю, чого цю історію про темний бік материнства намагаються записати до списку трилерів. Це глибока, трагічна драма, що висвітлює соціальні проблеми. І я розбиратиму історію, як драму, а не трилер... На жаль, попередній текс рецензії система визначила, як ШІ, тому виконую рерайт . Постараюсь зберегти ключові свої думки.

Книга написана у формі мемуарів від імені головної героїні. Блайт такою довгою історією зізнання намагалась розповісти про тяжкий період материнства, післяродову депресію, та наслідки втрати дитини. Перша половина книги це історія появи на світ Вайолет. Результат любові Фокса та Блайт. Не зрозуміло чого, але головна героїня не в змозі полюбити цю дитини. Хоч вона її народила, в ній половина її генів, але чогось материнський інстинкт дав збій. Внаслідок цього дівчинка росла в ілюзійних незрозумілих стосунках, як з матір'ю так і з батьком. Блайт поступово починає помічати, що її донька має асоціальну поведінку. Повна відсутність емпатії до страждань та горя інших. Дівчинці було все одно навіть на біль та страждання найближчих людей. Блайт навіть не могла уявити, що її умисне ігнорування психічних проблем дочки приведе до трагічних наслідків. 

Спочатку трохи про персонажів. Блайт - складна героїня. Вона не має ніяких почуттів до доньки, але безумно любить сина... який давно загинув. Вона жертвує собою заради бажання чоловіка, наче рабиня. Хоч їхній шлюб здавався напочатку ідеальним, так це по причині повної втрати власної особистості головної героїні. Простіше, вона перетворилась на обслугу для кожного члена сім'ї.. За межами власного будинку Вона ніхто... Навіть коли залишилась самотня, то є порожньою оболонкою. Вона зі всієї сили кричить, благає наповнити її.. Але цього не стається(( Гадаю, що через втрату себе, як особистості, вона ігнорувала моторошні дії доньки, вважала, що це Фокса дитина, і що йому слід з нею розбиратися. Вона повільно затухала, вигорала, як та сама свічка на підвіконні під час блекауту. Так, можна списати всі проблеми на дитинство, чи на егоїстичного чоловіка (хоча напочатку їхньої сімейної ідилії він таким не був), але на те ми й створюємо сім'ї, народжуємо дітей, щоб їхнє життя було кращим за наше. Напевне, саме цього життєвого уроку не вдалося засвоїти Блайт.

Фокс напочатку історії здавався досить гарним персонажем. Дбайливий, уважний чоловік, якому під силу зробити свою жінку щасливою. Але поступово такий образ зник. Фокса можна назвати паразитом, який завжди ховається за роботою та харчується енергією коханої жінки в потрібні моменти. Відразу ж після народження Вайолет, він повністю забив на дружину. Це був один із найбільш помітних моментів в книзі, особисто для мене. Як же було шкода Блайт, яка втратила здоров'я, красу, сексуальність після пологів (в тому числі і після народження Сема). І з цією проблемою вона залишилась одна. Фокс - підлий, егоїстичний засранець, який повільно отруював життя Блайт. Знаєте, як та мавка, що спочатку причаровує, а потім вбиває.

Вайолет - найскладніший та одночасно найпростіший персонаж історії. Чому так? Все просто, вона демонструє анархічного героя з відсутністю емпатії. Складна: вона демонструє людину, що все сприймає інакше. Смерть? Все одно: ходімо їсти морозиво! Біль? А чого ти не читаєш мені казку на ніч? Тобто, зміна настрою настільки несподівана, що броунівському руху варто стати в сторонку і закурити! Проста: будь-що від цієї дівчинки сприймається за факт.

По ходу сюжету, тут розкриваються досить багато проблем. А чи всі люди зобов'язані створювати сім'ї? Чи всі мають той загадковий інстинкт, який крижнем сторчить на кожній сторінці?

Знову ж, я не бачу тут трилеру. Інколи тяжка атмосфера присутня, але це варто списати на драматичність описаних подій. За всю книгу, я лише один раз зловив себе на тому, що читаю трилер. Це було в кінці, коли Блайт принесла аркуші з написаним до сім'ї колишнього чоловіка. Коли Вайолет стояла перед вікном та щось прошепотіла рідній матері. І тут головна героїня почула "Я його штовхнула"... Ось цей момент мав напруження притаманне трилеру. Адже до кінця читач так і не зрозумів: це було зізнання дівчинки, що свідомо загубила власного братика, чи це Блайт зізнається собі в тому, що вважає її вбивцею коханої дитини.

Від книги, яку називали найочікуванішим трилером року я очікував іншого. Але що натомість отримав не залишило мене незадоволеним. Дякую за увагу.