Сліпа помста

Якщо для вас Гайдамаччина - це щось суто героїчне і піднесене зі сторінок підручників історії, то Карюк зараз жорстко зламає вам шаблони. «Тарана» - це брудний, суворий і кривавий історичний трилер про помсту. Такий собі український аналог «Убити Білла» чи «Карателя», тільки в декораціях 18 століття.

По сюжету значиться, так... Середина 18 століття. Починається оця вся люта м'ясорубка Гайдамаччини, коли свої ріжуть чужих, чужі - своїх, і розібратися, де добро, а де зло, тупо нереально. Під час одного з таких нальотів під ніж пускають цілий хутір. Вирізають абсолютно всіх - від старих до малих. Але дивом виживає одна юна дівчина.
І замість того, щоб піти в монастир чи оплакувати рідних до кінця життя, її жорстко перемикає. Вона стає тією самою «тараною» - живою зброєю помсти, яка просто зносить усе на своєму шляху. У неї одна мета: знайти і пришити кожного, хто брав участь у тій різанині. Цей забіг за скальпами розтягується на цілих 17 років. Проблема в тому, що від цієї постійної м'ясорубки в неї самої наглухо зносить дах: вона починає стирати з лиця землі не тільки винуватих, а й усіх, хто просто невдало підвернувся під руку чи став на дорозі. Зрештою, коли залишається тільки останній вбивця і вона виходить на його слід, життя підкидає їй такий лютий сюрприз, що просто ховайся. Читачу, це те, про що ти маєш прочитати, бо для тебе це буде теж ще та несподіванка!

Книжка бере тим, що тут взагалі немає «світлих лицарів». Тут попіл, кров і суцільна сіра мораль. Ти читаєш про головну героїню і ловиш себе на думці, що вона тебе лякає не менше за тих відморозків, яких вона шинкує на капусту.
Це дуже швидка, майже кінематографічна історія. Герої не сидять на місці і не розводять довгих філософських соплів. Мова різка, події летять без зупинок. Автор дуже класно і цинічно показує, як людина, що фанатично шукає справедливості, може непомітно перетворитися на абсолютне, сліпе зло.