Сліпота

Лауреат Нобелівської премії, Сарамаґо, створив монументальну алегорію, яка змушує нас замислитися над крихкістю нашого світу, коли він занурюється у «море молока» — метафізичний феномен, що позбавляє людство зору. В основі сюжету — епідемія, що розповсюджується немов вогонь, залишаючи за собою білу безодню. Ця сліпота — не темрява. Це чистий, сліпучий білий колір, який, наче чистий аркуш, вимагає, щоб на ньому були написані найпотаємніші і найжахливіші істини про людську природу. Сарамаґо знімає глянець цивілізації, розкриваючи, що під ним ховається хаос і тваринні інстинкти. У центрі цього хаосу — людина, що зберегла зір: дружина лікаря. Вона є не просто персонажем, а уособленням надії. Її подорож — це гімн людяності. Вона змушена бути очима для свого чоловіка та їхньої групи, свідком жахливих подій, і водночас — святою і грішницею, яка йде на все, аби вижити. Її зір є одночасно і її даром, і її прокляттям, адже вона єдина, хто бачить і усвідомлює жах, що відбувається навколо.