Смерть до вечірнього чаю

Продовження ретро-циклу про Софію Нрієвську. Повітове місто на межі ХІХ та ХХ століть продовжує варитися у власному соку: місцевий бомонд тижнями обговорює нові капелюшки, скандали в книжковому клубі та свіжі плітки. Аж поки цю міщанську ідилію не прорізає низка моторошних інцидентів, зокрема загадкове зникнення хатньої робітниці. Там, де жандармерія ліниво розводить руками або поспішає списати смерті на випадковість, дружина відставного поліціянта знову акуратно відставляє порцелянову чашку і береться за власне, цілком неформальне слідство.

Друга книга не втрачає свого візуального шарму: автор філігранно працює з архівами, тому деталі побуту, етикету та гастрономії створюють тут густу, обволікаючу атмосферу. Текст абсолютно не намагається здаватися кривавим трилером. Його магнетизм криється в неспішності, в інтелектуальних пікіровках та дедукції, що розгортається між візитами до кравчинь і вечірніми променадами. До того ж Софія Павлівна росте як детектив: вона діє дещо жорсткіше, а її психологічні маніпуляції стають тоншими.
Проте сиквел тягне за собою класичні хвороби серійності, на які внутрішньому критику важко заплющити очі:
Книга значною мірою спирається на лекала, які вже успішно відпрацювали в «Порцеляновому погляді». Читач, знайомий з ритмікою першої частини, швидко розкусить алгоритм, за яким героїня вибудовує логічні ланцюжки. Ефект свіжості дещо тьмяніє, поступаючись місцем комфортній, але передбачуваній схемі.
Синдром «офіційного ідіотизму» тут викручений майже на максимум. Слідчі іноді здаються не просто лінивими, а відверто недолугими. Вони існують у тексті переважно як статисти, на тлі яких головна героїня має виглядати генієм з іншої ліги. Цей зручний сценарний прийом помітно здешевлює реалізм.
Оскільки текст структурований радше як збірка пов'язаних справ-епізодів, періодично рветься наскрізний саспенс. Це не монолітний роман, який тримає за горло до останньої сторінки, а скоріше серія детективних етюдів під однією обкладинкою.

Шанувальникам класичного британського детективу, любителям ретро-антуражу та тим, хто вже остаточно підсів на спокійну харизму пані Нрієвської зайде але варто визнати, друга частина значно програє першій.