Соціальна несправедливість

Читати Тесленка непросто. Він завжди показує невтішне життя українського селянства та інтелігенції. Мене захопило оповідання «Школяр», до сліз захопило. Тесленко створює яскраві образи за допомогою діалогу. В нього немає складних і довгих речень. Проте всю глибину і весь біль він вкладає у слова своїх героїв. Хлопчик Миколка з багатодітної селянської родини. Бідний, проте тягнеться до знань. Залюбки ходить до школи. Через злидні змушений носити дірявий одяг та їсти несвіжого борща. Одного разу він пожалівся батькові на поганий одяг та їжу, а батько за це побив його. На допомогу прийшов учитель, який подарував хлопцеві взуття, запросив до себе додому, нагодував, показав, як грати на скрипці. В читача зʼявляється надія, що Микола таки вивчиться і будуть з нього люди. Проте щаслива кінцівка у творах Тесленка трапляється рідко. Останній епізод оповідання: вчитель змінює місце роботи. Через невеликий проміжок часу від удома. До нього стукають. На порозі стоять старий дід та хлопчик у дрантях, що виступає в якості поводиря. Учитель упізнає Миколку, який кинув науку заради невеликих грошей, щоб годувати родину і хворого батька. І після цього епізоду я вже не могла стримувати сліз. Для Тесленка характерно подавати два варіанти розвитку подій й обирати найгірший. Хоча шанси обох варіантів 50/50. Так і у повісті «Страчене життя» кінцівка мінорна, хоча могло все закінчитися позитивно. А в мене одразу виникла асоціація із життям моїх знайомих, які так само, але вже у реальному житті, мали шанси жити насиченим життям, однак обрали другий варіант.