Соціально-екологічне пекло

З перших сторінок стає ясно, що нова книга циклу «Пітьма насуває» рубає з плеча. Якщо до цього пси ще бавилися в якусь подобу цивілізації і намагалися триматися купи, то тут рожеві окуляри просто розлітаються в друзки. Залишається гола, сувора реальність і тупе бажання вижити.

Тут дуже круто показано, як швидко сиплеться будь-яке суспільство, коли настає тотальний дефіцит. Коли ковток незараженої води стає розкішшю, вся ця собача дипломатія миттєво йде за кораблем. І саме в цей момент на сцену вивалюються Люті пси. Вони тут не просто якісь там чергові монстри для биття - це чистий, дистильований тоталітаризм. Вони визнають тільки право сильнішого, де закон пишуть іклами, а слабких тупо пускають на м'ясо. Читаєш і ловиш себе на думці: це ідеальна ілюстрація того, як будь-які спроби цивілізовано домовитися розбиваються об глуху, первісну агресію.
А Щасливчик тим часом заганяє сам себе в глухий кут. Він же все життя сповідував принцип «моя хата скраю», такий собі гордий індивідуаліст. Але до нього нарешті доходить: ти не можеш бути незалежним вовком-одинаком, коли твою зграю от-от помножать на нуль. І ось ця його внутрішня ломка прописана максимально чесно. Ніякого дешевого пафосу про героїчний порятунок світу. Він просто зціплює зуби і починає ухвалювати жорсткі, відверто непопулярні рішення, бо інакше вони всі просто не виживуть.
Ну і сама атмосфера добиває. Оця смертельна чорна вода, бетонні кістяки мертвого міста... Авторки постійно тримають тебе на нервах, створюють таке липке відчуття, ніби загроза дихає прямо в потилицю. Це вже ніфіга не веселий пошук нового дому. Це відчайдушна спроба просто не задихнутися в цьому екологічному і соціальному пеклі.