Совєтські реалії Львова

Коротше, погнали далі по Винничуку. Якщо в другій книзі («Аґент Лилик») нас тільки почали макати обличчям у нові совєтські реалії Львова, то в «Алмазах з Танжера» ситуація пробиває дно. Наш старий знайомий - нічний репортер Марко Крилович - тепер сидить на такому гачку в чекістів, що смикатися без дозволу майже нереально.

Погнали ізучать сюжет! На дворі 1940-й рік. Совєти вже капітально облаштувалися у Львові. У магазинах порожньо, людей по-тихому пакують і вивозять, зате НКВС працює без вихідних. Марко досі змушений грати під їхню дудку, але йому тупо не довіряють. І щоб довести свою «лояльність» цій м'ясорубці, йому ставлять ультиматум: він має пришити ворога нової влади. Фактично - пройти жорстку криваву посвяту.
Але головний двіж починається, коли його відправляють у відрядження. І не куди-небудь у Сибір, а в Марокко, у Танжер. Разом із крутою, але дуже мутною радянською агенткою він має знайти партію контрабандних алмазів. Танжер того часу - це така світова смітярка, куди злітаються всі шпигуни, авантюристи, бариги і втікачі. Там свої закони, свої розклади і свої ножі в спину. Марко, ясна річ, грає в подвійну гру і намагається кинути всіх через бедро, бо інакше після цієї поїздки його просто пустять в расход власні ж куратори в погонах.

Це вже не стільки класичний детектив, скільки адреналіновий шпигунський трилер із присмаком нуару. Винничук не жаліє нікого. Він дуже соковито прописує оцей дисонанс: з одного боку - брудний, голодний Львів під окупацією, де пропаганда пре з усіх щілин, а з іншого - екзотичний Танжер із його аферами, спекою і великими грошима.

Крилович постійно ходить по лезу. Ти читаєш і розумієш: чувак реально грається з вогнем. Він змушений посміхатися і підтакувати тим, кого ненавидить, щоб просто врятувати власну шкуру і протягнути ще один день. Текст дуже драйвовий, тут купа хитромудрих підстав і оцього фірмового винничуківського цинізму, щедро змішаного з чорним гумором і еротикою.