"Спрагле полум'я"

Коротше, якщо після першої книги ти сподівався, що у другій частині дадуть хоч трохи видихнути - забудь. Автори вирішили, що «Дівчинка-ворона» була лише легкою розминкою, і в «Спраглому полум'ї» вони починають викручувати нерви вже по-дорослому.

По сюжету Комісар Жанетт Чіберг продовжує рити землю. Трупів стає більше, і всі вони - діти. Це вже не просто серія вбивств, це виглядає як якийсь хворий ритуал чи помста цілому світу. Але справжній «треш» починається в голові у психотерапевтки Софії Цеттерлунд.
Якщо в першій книзі ми тільки підозрювали, що в неї в голові «комуналка» з різних особистостей, то тут стіни починають рушити. Вона вже не просто лікує інших, вона сама намагається не розсипатися на шматки. Паралельно спливає історія Вікторії Бергман у спецшколі для проблемних підлітків. І поверіть, те, що там відбувалося під виглядом «виховання», змусить ваше волосся на потилиці ворушитися. Це історія про те, як дорослі виродки системно ламали дітей, а тепер ці «зламані іграшки» виросли і почали мститися.

Книга відчувається як занурення в бочку з дьогтем. Ти ніби пливеш у чиємусь хворому сні, де межа між реальним Стокгольмом і кошмарами в голові Софії тупо стирається.
Тут немає класичного детективного «ага, ось доказ!». Тут є методичне препарування болю. Шведська соціалка показана з самого низу: притулки, байдужість, насилля, яке передається як спадкова хвороба. Автори пишуть дуже сухо, майже як протокол розтину, і від цього стає ще стрьомніше. Ти вже не просто шукаєш вбивцю, ти намагаєшся зрозуміти, чи взагалі в цьому світі залишився бодай хтось нормальний.