Нарешті я може трохи розповісти про свою улюблену частину. "Гаррі Поттер і Орден Фенікса" - це п'ята частина легендарної історії протистояння Гаррі Поттера та Лорда Волдеморта. Так, я вважаю, що вся історія концентрується саме на такій дуель. В п'ятій частині авторка починає натякати нам на те, що Гаррі Поттер та Том Реддл - це дві сторони однієї медалі. І частково я з цим згодний. Це вже не гарна кольорова казочка, яку можна подивитися перед Новим роком. Починаючи з Ордену Фенікса, історія обростає дорослими елементами. Підіймаються більш складні теми, використовуються приглушені кольори, демонструються елементи магічного світу за межами Гоґвордсу.

Гаррі, Рон та Герміона остаточно перестали сприйматися дітлахами. Їхні дії мають причини та наслідки. Особливо це стосується дій Гаррі Поттера, як хлопчину, чиї думки здатний бачити Темний Лорд. Заняття протагоніста з професором Снегом достатньо - одні з найцікавіших моментів в історії. Окремо хочу виділити Поттера, як персонажа, що дуже швидко формується в стабільну особистість, якій в майбутньому прийдеться зустрітися віч на віч з найбільшим злом. Він розуміє це, він приймає це, тому згодився на окремі заняття з тим вчителем, якого ненавидить найбільше. Для людей, які лише дивилися фільми, я скажу, що Долорес далеко не найогидніший викладач. Снег (а може Снейп, кому як зручніше) в книгах знущався над Гаррі Поттером, дуже сильно знущався. Ті крихітні елементи, показані в фільмах покажуться дитячими забавами порівнюючи з діями, які професор робив в книжках. На мою думку, навіть його трагічна історія кохання не здатна виправдати ту фігню, яку він робив з Гаррі. Так, я тут без спойлерів пишу,

А тепер перейдемо до найсолодшого! Орден Фенікса - це перша книга в сазі про Гаррі Поттера, в якій продемонстрували сили чаклунів в реальній напруженій битві. Так-так, я саме про те зіткнення Ордену зі Смертожерами кажу. Як чаклуни направляють заклинання, як його блокують - ця сцена для мене особисто справжня насолода. Нічого до та після мене так сильно не захватувало. Фінальний бій в останній частині для мене не настільки майстерно описаний як це зіткнення. Там, після трагічного моменту (сподіваюсь, розумієте, про який момент йдеться) нам продемонстрували вже дуель між чаклунами... Хоч вона й була наповнена різноманітними заклинаннями, але для мене воно було більше показухою. Сильний маг - це чаклун, що здатний кількома рухами не лише поставити на коліна суперника, але й відбити атаку. Мінімум рухів, максимум результату.

Також хочу трішки поговорити й про спроби Гаррі та його друзів протистояти потенційній небезпеці. Так-так, я про формування позашкільних занять із захисту проти темних мистецтв. Тут персонаж Поттера розкрився максимально добре. Непогані поради, правильно підібрані слова дозволяли іншим підліткам точніше розумітися на природі заклинань (особливо Патронуса). 

А тепер трішки про негативне. Дамблдор - мудак, яких ще світ не бачив. Мені цей персонаж подобався в першій частині. Такий собі надзвичайно могутній дідок, але з легкою придурковатістю. Якщо дивні заскоки директора Гоґвордсу в минулих частинах забавляли, мали виключно гумористичний характер, то поведінка в Ордені Фенікса виглядає дурною. Він своїми спробами відгородитися нарік учня на смертельну небезпеку. Чого він подумав, що ігнорувавши Поттера, зможе його захистити - сказати складно.  Мужик, якому 116 років мав би величезний багаж досвіду. Але в цій частині він вів себе незрозуміло, ірраціонально.

Книга безперечно має 5* від мене. Найкраща частина зі всієї саги про Гаррі Поттера.