Старі секрети краще залишати похованими під шпалерами

«Забуте вбивство»  - це фінальний бос у кар'єрі місіс Марпл. Це останній опублікований роман про бабцю-детектива, і леді Аґата залишила напослідок найлютіший психологічний майндфак про те, як небезпечно колупатися в старих травмах.

Значиться, молода дівчина Ґвенда приїжджає з Нової Зеландії до Англії і купує собі милий старовинний будиночок. Спочатку все чілово, але потім починається якийсь паранормальний треш. Ґвенда ловить жорстке дежавю: вона інтуїтивно знає, де раніше були двері, які шпалери ховаються під старою фарбою, і як виглядали старі сходи. А потім її накриває люта панічна атака - флешбек, у якому вона бачить, як у холі цього ж будинку якийсь мутний тіп душить красиву блондинку і цитує кріпові вірші. Ґвенда думає, що в неї поїхав дах, але тут підключається місіс Марпл і видає базу: це не шиза, бро, ти реально жила тут у дитинстві і бачила, як мінуснули твою мачуху Гелен. Марпл радить не будити лихо, але Ґвенда хоче знайти кілера. Проблема в тому, що пройшло 18 років, а вбивця - десь поруч і зовсім не хоче, щоб його розсекретили.

Перша третина книги читається як класичний горор. Оці всі моменти, коли Ґвенда спускається сходами і їй здається, що вона зараз знову побачить труп - це чистий саспенс. Крісті геніально показує, як наша підсвідомість блокує жорсткий стрес, і як страшно буває, коли ці спогади починають розпаковуватися. 
Бабця Марпл тут виступає голосом розуму. Вона одразу каже: «Чуваки, стоп. Вбивство зійшло комусь з рук 18 років тому. Якщо ви почнете ворушити це болото, кілер запанікує і почне робити нові трупи». І вона тупо права! Розслідування холодного кейсу перетворюється на гру на виживання в реальному часі.

Це максимально напружений, похмурий і емоційний детектив, який доводить, що старі секрети краще залишати похованими під шпалерами.