Степова ідилія

«Тронку» читала вперше після шкільного випуску, бо це був один з творів, що виносився на вступний іспит до університету. Тому атмосфера роману збіглася із моїм тодішнім світовідчуттям, бо Віталік і Тоня (головні герої) якраз є випускниками, а часом дії є літо. Тому кожна сторінка «Тронки» - то, з одного боку, приємні спогади про школу та вступ до вишу, а з іншого, з тієї самої причини, трохи мінору через завершення навчання у школі і початок нового, дорослого, життя. 
Для мене «Тронка» - це ніби «Собор», але без політичного пафосу і критики радянського устрою. Головні герої обох романів - люди степу, є серед них працьовиті, які все життя віддали своїй праці, люди принципів та честі, є й трутні. У «Тронці» дванадцять новел, але всі вони повʼязані між собою: у двох новелах кохання Тоні і Віталіка винесено на перший план, але в інших воно є теж частиною сюжету прямо чи опосередковано. Символічно згадано про другу світову війну, без згадки про це лихо не писався, напевно, жоден твір 1960-х. Так само символічною є сама тронка - дзвіночок, що вішається на овець, аби вони не загубилися. Гончар уславлює цим важку працю чабанів, прикладом чого є старий Горпищенко, але не забуває і про прогрес, про льотчиків і космос, що видно у назві новели «Ти - літай!». Не забув митець і про екологічну тематику, і про стосунки батьків і дітей, про виховання дітей (Тоня працює піонервожатою). Всі мають працювати, навіть якщо не виходить вступити до вишу. І саме праця на благо рідного краю і країни є важливою складовою поступу.