Стріл

Надзвичайно важливою, як на мене, є поява цього збірника української модерної прози. Юрій Винничук відібрав доволі цікаві і маловідомі твори, зокрема Василя Стефаника, Ольги Кобилянської, Івана Липи та інших. Я ж хочу поділитися своїми враженнями від новели Михайла Могилянського «Стріл». Деякі літературознавці відносять її до категорії еротичних творів, хоча максимум еротичного тут - це опис поцілунків. Оповідь ведеться від першої особи. Головний герой приїжджає до одруженої коханки, аби остаточно вирішити питання з їхніми відносинами. З його монологу ми дізнаємося, що вона одружена, однак чоловіка не кохає; він відсутній 9 місяців на рік, тож із коханцем можна зустрічатися доволі часто. Однак чоловік жорстокий і ревнивий. І вона впевнена, що подружню зраду він не переживе, а вона не хоче переступати через «труп». Головний герой упевнений, що вдома чоловіка не буде, але, приїхавши до хатинки, почув, що той чомусь не поїхав. Тож довелося коханцеві доєднатися до чаювання і спільного проведення часу. Чомусь коханець приїхав із зброєю (в ті часи це було буденним явищем), став стріляти по птахах, а потім застрелив і чоловіка. Як я зрозуміла, кримінальної відповідальності коханець не поніс, це вбивство, напевно, трактували як нещасний випадок, натомість із коханкою одружився. На перший погляд, новела може видатися аморальною: автор ніби захищає коханця та вбивцю, але читач явно на боці головного героя. Напевно, через те, що твір написано надзвичайно талановито, лаконічно і пристрасно. Реально відчуваєш, що йдеться про справжнє кохання, заради якого людина готова на самопожертву; кохання на межі із божевіллям. Припущу, що кожна жінка хотіла б, аби її так кохали.