Автор — Василь Семенович Стус.

Дата створення — 23-го січня 1972-го року.

Входить до збірки “Час творчості / Dichtenszeit”

За напрямом відноситься до екзистенціалізму.

Тема «Господи, гніву пречистого…» — ліричний герой звертається до Господа, прохаючи, не засуджувати його за глибочінь віри та надії, бо він впевнений у вічному житті духу людей.

Ідея «Господи, гніву пречистого…» — утвердження сили людського духу, намагання не розгубити через тяжкі випробування власну самототожність, неповторність власної долі.

За родом літератури належить до лірики.

За видом лірики відноситься до філософської.

За жанром — медитація, або віршована молитва.

Поезія-медитація — це вірш з філософським змістом, в якому відбувається розмірковування ліричного персонажа про тему життя та смерті, свободи та життєвого вибору.

За віршовим розміром — дактиль.

Римування — перехресне.

Образи в поезії.
Ліричним героєм цього вірша є сам Василь Симоненко. Головна риса ліричного персонажа — стійкість. Автор розумів, яка на нього чекала доля, знав, що скоро загине й був до цього готовий. Власне, він свідомо вибрав цю життєву дорогу, розуміючи всі ризики;
життя;
надія;
віра;
мати.

Бог у вірші є втіленням совісті, віри в силу добра.

Основним смисловим навантаженням поезії є рядок «Де не стоятиму — вистою».

Під час написання автор скористався такими художніми засобами:
епітет;
риторичне звертання;
метафора.

Основою поезії став канон, який запропонував християнський богослов Іоан Дамаскін VIII сторіччя.

В поезії Василь Стус із неабиякою впевненістю говорить про те, що в нього є сила та незламність духу. Тож він стверджує, що обов’язково вистоїть. Поет демонструє, що ніякі обставини не здатні його зламати, порушити його принципи. Лишень таким чином можливе збереження моральної повноцінності. Бог та мати в його розумінні є духовними провідниками, які здатні визначити внутрішнє єство особистості. Бо для боротьби із тоталітарною державою, яка продукує величезну кількість смертей, має бути кришталево-чистий дух. Випробування народжують силу. Ліричному героєві вдається протидіяти прояву внутрішньої слабинки («тузі»), аби було не зраджене духовне покликання (лишатися таким же, як «мати вродила»). Трагізм обставин, у яких йому доводиться жити, на його думку, є способом отримання внутрішніх сил.

Звернення Стуса до Господа звучить неодноразово в той час, коли він переживає нестерпні події та стани. Всього у його віршах нараховано 33 звертання до Всевишнього. Бог служить йому опорою, надією. Він оцінює свій життєвий шлях, пропускаючи його через Божі заповіді.