Система доктора Смолла і професора Піріа

замість очікуваного готичного страху — ми занурюємося у майже сатиричну притчу. По вміло грається зі сприйняттям — герої розповідають про гуманістичну, м’яку «нову систему» лікування психічно хворих, яка поступово виявляється чимось зовсім іншим. Автор демонструє ситуацію, у якій норма і патологія міняються місцями так природно, що це вже не лякає, а тривожить. Ідея підміни — центральна в цьому тексті. Хто справжній лікар, а хто пацієнт? Хто вирішує, яка поведінка — нормальна? По пропонує не відповідь, а сцену, в якій усе зміщено, наче в кривому дзеркалі. Але це не просто літературна гра — це коментар до соціального порядку, до авторитету, до самої природи знання. У контексті творчості Едґара По, «Система...» є одним із тих текстів, де автор дозволяє собі вийти за межі похмурого фаталізму і зануритися в майже фарсове дослідження безумства. Це спроба іронічного погляду на те, що він зазвичай описує з глибоким екзистенційним занепокоєнням.