Сюжетна центрифуга та містика на швидкості

Препаруючи чужі відгуки на дебютний роман Марії Карась, раз у раз помічаєш одну й ту саму помилку: критики часто намагаються натягнути на нього лекала класичного, повільного детектива. Але «Жінка в червоному» категорично відмовляється грати за цими правилами. П'ятеро абсолютно різних людей, чиї життєві траєкторії жорстко перетинаються в одній точці. У кожного власний багаж травм і свій персональний сорт параної. І над усім цим - загадкова фігура жінки в червоному, яка працює чи то як містичний тригер, чи то як геніальна маніпуляція. Карась, яка, до слова, в реальному житті змінила медичний халат на військову форму, пропонує надзвичайно стислий, але концентрований текст, де просто немає місця для довгої розкачки.

Найбільший козир цієї історії, який часто ігнорують у стандартних оглядах - її агресивна архітектура. У книжці всього близько 140 сторінок, і це той випадок, коли стислість працює як турбокомпресор. Ніхто не розтікається думкою по древу, динаміка шалена. Містичний флер тут не перетворюється на дешеву езотерику з кришталевими кулями, а працює на те, щоб підкреслити психологічні злами персонажів. Кожна нова деталь кардинально змінює кут зору на події - так званий «ефект хамелеона» тут дійсно функціонує, змушуючи читача постійно переглядати свої підозри.

Проте, жорсткий ліміт обсягу - це палиця з двома кінцями. Через таку компактність сюжетні лінії п'ятьох головних героїв місцями відчуваються змазаними. Тільки-но ти починаєш проникати в психологію конкретного персонажа, як авторка безжально смикає кермо і перемикає увагу на іншого.
Іноді бажання заплутати всіх бере гору над базовою прозорістю оповіді. Місцями рівень містичної недомовленості зашкалює настільки, що сюжет починає нагадувати заплутаний клубок новорічних гірлянд - світиться красиво, але розплутувати доводиться довго.
 Подекуди в діалогах проскакує певна літературна штучність, коли герої починають говорити надто «правильно», втрачаючи природну побутову недбалість.

За нелінійний сюжет, або скоріше його спробу - шана, але роман потребуував ще 140 сторінко. Читати тим, хто це робить протягом одного вечора.