А таку Джейн Ейр, читали?

Дружина з горішнього поверху» від самого початку грає на впізнаваності. Це сучасний ретелінг «Джейн Ейр», перенесений ц світ заможних передмість і соціальних масок. Джейн жінка з не до кінця прозорим минулим, опиняється в розкішному районі і знайомиться з харизматичним вдівцем Едді. Їхній роман розвивається стрімко, але в центрі історії від початку стоїть відсутня присутність - його покійна дружина Беа, яка продовжує визначати правила гри. Усе виглядає як стилізована варіація готичного сюжету. Рейчел Гокінс впевнено використовує знайомі маркери , закритий простір, соціальна ієрархія, мотив «жінки в домі» як загрози. Але ця впізнаваність має і зворотній бік, книга дуже швидко стає передбачуваною. Уже після перших ста сторінок напрямок історії зчитується без особливих зусиль і подальший розвиток радше підтверджує очікування, ніж переосмислює. 

Початок дуже швидко затягує, атмосфера будується через деталі побуту, соціальні ролі, напруження між персонажами. Але згодом інтрига починає втрачати щильність , сюжет рухається вперед , а нового нічого не зʼявляється. У результаті фінал не дає ефекту «перевернення гри», а сприймається як логічне але надто очевидне завершення.  
Образ Джейн постає як класичний ненадійний оповідач, вона і викликає цікавість і одночасно тримає дистанцію. Проте психологічна глибина залишається обмеженою , мотивації окреслені , але не завжди прожиті. Едді ж виконує роль «ідеального чоловіка з тріщиною» ніж повноцінного персонажа.
Найцікавіше це сама гра з оригіналом. Рейчел Гокінс не просто відтворює сюжетні ходи, а переносить їх у сучасний світ, статус й контроль, де любов тісно переплітається з вигодою. Але реалізація здається не вдалась..
І що ж сказати .. я не в захваті, можливо книга знайде своїх читачів..  книга виграє атмосферою і алюзіями. Після прочитання виникло одне бажання дістати класичну «Джейн Ейр» і наповнити голову саме цією історією.