Там де думати, не просто не варто, то - шкідливо

Прочитав два попередні доволі цікаві відгуки на книгу і вирішив висловити своє "ФЕ" і респект їх авторам)) 

В общем, книга прикольна. Вона нетипова і я сам, у ті рідкісні моменти. коли творю намагаюсь поєнувати непоєднуване і абсурдне на перший погляд. Тому для мене вона чисто слугує, як підручник для наслідування, бо то нетипово і не схоже ні на шо подібне. Ми не скажемо точно, що хотів сказати автор, та й він сам може не знати. Творчість інколи просто геніальна в своїй абсурдності. 

Щодо зрозумілості - це тобі не Жадан із його метафорами на три поверхи і не Забужко з реченнями на пів сторінки. Андрусяк пише так, що залітає навіть першокласнику, який читає по складах. Тут немає слів типу «очіпок», «жупан» чи «свитка», від яких сучасні діти ловлять синій екран. Андрусяк юзає мову, якою діти говорять у дворі або на перерві.
Так, він грається зі словами. Наприклад, може придумати якогось смішного монстра чи перекрутити слово, але це зроблено так, що малий одразу викупає прикол. Це як лінгвістичний конструктор Lego - все інтуїтивно зрозуміл і одночасно ні, бо це непотрібно, в тому нема сенсу. Це просто ритм і псевдо-музика. 
Дорослий може подумати: «Що за наркоманія?» Дитина скаже: «Ахаха, лол, прикольно!» Діти мислять образами і їм цей сюрреалізм заходить на ура. Вони не шукають логіку, вони ловлять фан.

Це контент, який не треба «переварювати» і не треба розумітии. Він легкий, драйвовий і без зайвої води. Тут не треба мислити, бо то зайве. Ну знесла муха те яйце і пофік нашо і ваще це її інстинкт, відкладати яйуя. Дітям то не цікаво. А зайці кусають бегемота, то просто ражач і нічого окрім. Тут цікавий тік-токівський ритм, вірусні по доброму рими, які западають в пам'ять і певним чином її тренують і відсутність вічного "читання моралі", що характерне для нашої літрече. 

П.с : дорослі, будьте з дітьми інколи дітьми і менше думайте