Таємничий пасажир

Оповідання «Таємничий пасажир» є продовженням історії про втечу Арсена Люпена із вʼязниці, хоча його цілком можна розглядати як самостійну серію пригод нашого невтомного крадія. Цього разу Моріс Леблан трохи заплутує читача, бо веде оповідь від першої особи, і ми до середини оповідання щиро віримо, що в поїзді з Парижа на Руан їде якраз автор. 
Нічого, на перший погляд, дивного нема. Оповідач заходить у вагон і трохи невдоволений компанією пасажирів. Не хочеться сидіти в купе із курцями, є бажання відпочити і трохи поспати. Тому купе із чарівною пані, яку проводжає чоловік, цілком підійде. Отож, оповідач і пані Рено збираються спокійно приїхати в Руан. Аж тут останньої миті перед відбуттям поїзда до них у купе вривається якийсь неприємний чоловʼяга. Пані налякана. Вона каже авторові, що цим чоловіком є Арсен Люпен, тож неодмінно треба діяти. Заступник начальника управління тюрем - то чоловік нашої пані, і ця жінка в курсі втечі Арсена Люпена із вʼязниці. Мало того, вона знає, що відомий злодій планував подорож до Руана і що його бачили в іншому поїзді, в який він напевно сів задля обману, а потім міг спокійно перебігти в інший поїзд та поїхати собі спокійно в Руан. Чому ж оповідач не боїться перебувати в одному купе з Арсеном Люпеном? Чому він дозволяє собі заснути? І, - о, диво! - Таємничий пасажир звʼязує руки оповідачеві, причому робить це майстерно і жорстоко, і грабує обох пасажирів, забравши із собою прикраси пані Рено та не погребувавши пальтом оповідача. А далі спокійно собі чекає, доки поїзд не приїде до тунелю, де швидкість невисока, і зістрибне. Здається, все чітко і ясно! Нічого дивного, окрім однієї деталі. Посередині розповіді ми дізнаємося, що автором є … . Звідси випливає, що хтось пограбував найвидатнішого злодія Франції. Хто ж це міг бути? І як Арсену Люпену забрати вкрадені в нього папери та гроші, при цьому не потрапивши до рук поліції?