Томас Манн один з небагатьох письменників минулого століття, який дуже тонко відчував занепад суспільного ладу, й відтворював усі ці відчуття у своїй творчості. Щоразу читаючи його твори, як і родинну сагу "Будденброки" так і збірку новел "Смерть у Венеції", і от чергову збірку - "Чорний лебідь" беззаперечно вважаю, що талант майстра - геніальний. Письменник феноменально відображав природу людини, її натуру, з усіма аспектами та нюансами, він умів ними грати, умів аналізувати і приходити, як правило, до невтішного трагічного висновку, і разом з цим усе в міру приправлював домішкою іронії.

У патріархальний будинок п'ятдесятилітньої вдови-аристократки, схильної до туги за своєю квітучою молодістю потрапляє 24-річний юнак, американець, вчитель англійської мови,
настільки привабливий у своїй невибагливій природності, що в результаті наївна жінка Розалія закохується у молодого чоловіка. Та що там закохується — вона божеволіє від пристрасті та бажання! І все це, у свою чергу, відбувається на тлі природи - природа, яка раптом оживає, як і людське тіло, після зимової дрімоти.

Але найважливіше, що жінка не страждає на самоті, соромлячись свого почуття, вона ділиться всіма переживаннями зі своєю дорослою дочкою, хоча особливої ​​підтримки від неї не знаходить.

Із розвитком подій читачам стає помітно, як зв'язок старшої жінки та молодого чоловіка стає згубний для самої Розалі. Ні, він не засуджується суспільством, адже суспільство в особі дорослої дочки, про всяк випадок допускає невелику інтрижку, головне щоб все не переросло у бурхливу драму. Фокус у новелі зосереджений все ж на внутрішні переживання героїні, а не на можливий осудливий скандал. Усе набагато трагічніше, бо божевільні фантазії Розалі неначе цвітіння весняного квіту як аномальне явище, що розквітає восени, віщуючи недобре, призводить насправді до її важкої фізичної хвороби. Природу не обманути.

Звинувачувати у спойлерстві тут недоречно – бо у творчості Томаса Манна передбачливе відчуття декадансу. Тим самим письменник зосереджується на тому, що всі нестандартні почуття людини приречені на фаталізм. Тут мова про людину, яка йде проти правил, яка не поділяє застарілі цінності суспільства, будь-то старша жінка із великою різницею у віці (у новелі виступає виключо як метафора) будь-то гомосексуальні відносини. Думаю, що саме так Томас Манн намагався відобразити слабку протидію сильних почуттів проти порядності, яка прийнята рамками суспільства.