Аби передати увесь трагізм цієї історії, неінакше, що змогла лише та людина, в жилах якої тече кров нащадка з покоління тих, хто зазнавав страждання рабовласництва.

Ще читаючи мемуари Соломона Нортапа "12 років рабства" мене зворушив не сам життєпис неволі Соломона як раба, як його оповідь про жіночі долі рабинь. Те як у матерів назавжди відбирали дітей, описи моментів останнього перебування їх разом та розлуки, їх благання роздиратимуть душу. Чорна жінка до скасування рабства для рабовласників вважалася станком по виготовленню рабів, тому прив'язуватися матерям до своїх дітей було надто боляче, а любити їх - небезпечно.

Але справжня квінтесенція болі та несправедливості розказана у книзі Тоні Моррісон "Кохана". Геніальність письменниці в умінні передати всю безвихідь і жах рабства беззаперечна. Передати наскільки сильними могли бути почуття матері аби подарувати своїй дитині волю. Моторошні речі, але передані у такій спокійній монотонній формі. Це і лякає, і відштовхує водночас. Що не зробить мати, щоби захистити дитину. Інше питання, де ж та грань між захистом дитини та заподіянням їй шкоди.

Книга про цінність свободи та вільного людського життя, про те, на що може наважитися людина, щоб не втратити почуття свободи. Моррісон говорить про те, що люди - різні, як і серед білих, так і серед чорних можна знайти як поганих, так і добрих людей.

Книга однозначно залишає після себе збудженні відчуття, тривалі думки від прочитаного, із розрахунком на пробудження у людей гуманізму.