Три товариші

це сповідь покоління, зраненого війною, але незламного духом. Еріх Марія Ремарк, майстер слова, відкриває завісу над Німеччиною 1920-х років, де за блиском шикарних ресторанів і джазових вечірок ховаються глибокі шрами Першої світової. Це не історія про війну, а про її відлуння в серцях людей, що намагаються знайти себе у зламаному світі. У центрі оповіді — тріо друзів-ветеранів, Роберт Локамп, Отто Кестер і Готтфрід Ленц. Їхня автомайстерня — це своєрідний острівець стабільності у вируючому морі післявоєнного хаосу. Їхня дружба — це броня, викувана на фронті, що захищає від цинізму та відчаю. Вони не обмінюються пафосними словами, їхня відданість читається в кожному жесті, у кожному келиху шнапсу, випитому разом. Але життя Роберта назавжди змінює зустріч з Патрицією Гольман. Вона вривається в його сіре життя, як промінь сонця крізь затягнуте хмарами небо. Їхнє кохання — це крихкий, але надзвичайно прекрасний світ, де немає місця для суєти. "Три товариші" — це роман-парадокс. Він сповнений меланхолії, гіркої іронії та трагізму. Герої живуть сьогоднішнім днем, бо завтра може й не настати. Вони п'ють, жартують і ганяють на машинах, наче намагаючись втекти від своїх привидів минулого. І все ж, попри всю темряву, у книзі є дивовижна кількість світла. Це світло сяє в очах закоханих, у сміху друзів, у маленьких радощах, які вони вчаться цінувати. Фінал, як і у більшості творів Ремарка, — це ляпас реальності, що змушує серце стискатися від болю. Але цей біль не є руйнівним, він очищає, залишаючи по собі відчуття справжньої, непідробної людяності. це ода життю у всіх його проявах. Це розповідь про те, що навіть у найскладніші часи варто триматися за тих, хто поруч, і не боятися кохати.