Незабаром літо, і ця історія цілком передає атмосферу скандинавського прохолодного літнього дня.

На одному з маленьких островів є невеликий будиночок, там живуть бабуся, онука і батько дівчинки. Бабуся з онукою проводить дуже багато часу, розважабться, розповідаючи історії. Батько дівчинкою не займається - він тільки працює. Бабуся намагається виховувати онуку, але на мою.думку - дівчинка просто зарозуміла вередунка.
Бабуся виявляється надто хвора, п'є жменями пігулки, ледве ходить і хоче постійно спати, але невгамовна Софія її вічно відволікає. І хоча в бабусі прогресує хвороба, та як би не було - вона не відчуває смаку до життя.

Взаємовідносини між бабусею та онукою в «Літній книзі» можуть видатися важкими та гнітючими, особливо з огляду на стан здоров'я бабусі та емоційні сплески Софії. Але, ймовірно, що саме в таких контрастах і прихований  глибокий сенс роману. Софія ще дитина, тому й сприймає світ емоційніше, її крики та істерики можна розцінити як крик душі, яка шукає розуміння й підтримки в дорослих.

Бабуся, незважаючи на свою нездужість та втому, прагне зберегти міцний контакт з внучкою, намагаючись, таким чином передати їй свої знання і досвід, допоки у неї ще є час. І саме взаємодія персонажів із природою допомагає розкрити їхні внутрішні стани та емоційні переживання.