Ріст головної героїні у порівнянні з першою книгою не дуже помітний. Я б навіть сказала, що Вільма деградує з кожною новою сторінкою. Її душевні метання між вірою у незрадливість коханого та його можливим залицянням до колишніх змушують перевіряти і свої думки. Можу допустити, що це зумовлено її неочікованою вагітністю. Другим за адекватністю у цьому театрі абсурду, після Амді, є Руне, медіум, який, хоч і дурить людям голову, непохитно вірить, що брехати іншим - не можна. Дуже зворушила історія кохання матері Руне, Елісе, та тітки Вільми, Рут. Загалом, враження від книги залишились позитивні, чекатиму на завершення цієї трилогії.