У цьому світі важко не любити

Збірка лауреата Шевченківської премії Дмитра Лазуткіна. Звучить доволі пафосно. На жаль, я не є шанувальницею сучасної постмодерної поезії, не люблю, коли текст іде без розділових знаків, коли всі слова в рядку з малої літери, коли є максимум форми, а зміст кожен вкладає свій. Але Дмитро Лазуткін не вміє інакше. Десь у нього виходить геніально, десь не дуже. Цю збірку називають збіркою передчуття війни. Прочитала декілька поезій з неї і побачила, що реально таке враження, нібито автор пише про перші дні війни. Зима, військові, мінорний настрій і паралельно історія про любов і, напевно, розставання. 
«У березні морозному чи в квітні». Автор просить знайти слова, поки всі ми живі. Пригадується початок весни 2022 року. Дійсно, кожен з нас не знав, що буде далі. У час, коли не знаєш, чи ти повернешся додому і чи зустрінетеся ви знову, хочеться освідчитися в коханні. «і в цьому світі важко не любити», - резюмує автор. Практично неможливо не любить. Коли війна на порозі, тільки любов рятує від божевілля і відчаю. Подивіться, скільки зараз укладається шлюбів в Україні! Війна - саме той час (на жаль!), коли можна щиро говорити про кохання. 
У вірші «Бунт, як музика» пан Дмитро оспівує вільних людей, готових іти проти системи і змінювати хід історії. Це вони організовують акції і беруть участь у революціях. Вони швидкі, як вітер; для них бунт - то музика. Це люди хвиль та емоцій, яким непідвладні консервативні забобони, для яких життя - лише мить заради встановлення справедливості. 
У «Вербній неділі» надто багато символів смерті та відчаю. Реально складається враження, що Лазуткін відчував наближення трагедії. Сніг, мерці, янголи і демони, спортсмени, військові і повії. Люди хочуть тепла, та не можуть ніяк зігрітися, як це не вдається повіям, що курять. Чи може сигарета зігріти? І чому повії не хочуть дивитися на військових? Знову передчуття. Мені ці всі символи нагадали відомий у 1990-ті містичних серіал «Твін Пікс», де звучала фраза: «Вогонь, іди за мною», а символів було аж занадто. І там вогонь як нездоланна сила, і в Лазуткіна вогонь - тепло, якого нема, якого нам не вистачає, але ми не знаємо, як його добути підручними засобами, думаючи, що сигарета, раз вона горить, то має й зігріти. Ось таким містично-таємничим постає у цій збірці й Дмитро Лазуткін.