У затінку дівчат у цвіті

Коли Марсель Пруст пише, світ не рухається вперед — він розгортається вглиб. «У затінку дівчат у цвіті» — мов друга хвиля сну, в якому не події, а відтінки переживань творять реальність. Це не роман — це шепіт часу, що повільно розчиняється в ароматі квітів, дівочого сміху і зітхань юності. Пруст продовжує свою подорож у глибини свідомості, але тепер його герой — не лише спостерігач, а й закоханий. Цей том — гімн молодості, невинності, чарівливому розмиттю між уявою та реальністю, коли кохання ще не вимагає відповідей, а лише живиться можливістю. Світ дівчат у цвіті — тендітний, наче пелюстка в ранковій росі. Їхні постаті не мають чітких контурів, бо існують більше в уяві героя, ніж у тілесному світі. Пруст показує, як об'єкт закоханості завжди наполовину створений тим, хто кохає. У цій книзі любов — це дзеркало, в якому ми бачимо не іншу людину, а відлуння власних надій і мрій. І мова не просто описує, вона огортає. Її ритм — як дихання в сні, повільне, глибоке, чарівно незбагненне. Одна думка може розгорнутися на сторінку, але в ній — уся багатовимірність відчуття, вся правда моменту, що тліє, перш ніж зникнути. Читати Пруста — це як вдивлятися в акварель під дощем. Усе розмито, і водночас — абсолютно точно. Він говорить не з розумом — із душею. І якщо дозволити собі не поспішати, то «У затінку дівчат у цвіті» відкриється як спогад, що живе всередині нас самих, давно забутий, але вічно живий.