Убивця серед нас

Не згадати в жанрі детективів «І не лишилось жодного» - це тупо злочин проти літератури. Це не просто детектив, це абсолютний праотець жанру та всіх психологічних трилерів, з якого досі списують ідеї всі кому не ліньки. Ця книга - це залізобетонна база, на якій тримається весь сучасний саспенс.

А сюжет наступний:  10 абсолютно різних людей, від старого генерала та лікаря до молодої вчительки й нахабного мажора, отримують запрошення на розкішний, але повністю ізольований острів від якогось загадкового містера Оніма. Гості приїжджають, розпаковують валізи, сідають вечеряти... і тут вмикається грамофон. Моторошний голос звинувачує КОЖНОГО з них у вбивстві, за яке вони свого часу уникнули правосуддя. І тут починається лютий треш. Острів відрізаний штормом, зв'язку немає, човнів теж, а гості починають жорстко мінусуватися один за одним. І найкріповіше те, що їхні смерті чітко повторюють рядки старої дитячої лічилки, що висить у кожного в кімнаті. 
Каєф в тому, шо тут немає ні Еркюля Пуаро, ні міс Марпл, ні взагалі будь-якого слідчого, який усіх врятує. Всі 10 людей на острові - це одночасно і мішені, і підозрювані. Коли трупів стає більше, ніж живих, у персонажів тупо починає їхати кукуха від жаху. Психологічна напруга накручується так сильно, що ти сам починаєш шарахатися від кожного шурхоту.
Жоден із цих персонажів не є невинною овечкою. Кожен має свої максимально гнилі скелети в шафі, кожен реально винен у чиїйсь смерті. Ти читаєш і ловиш дисонанс: з одного боку, тобі моторошно за них, а з іншого - розумієш, що карма нарешті їх наздогнала і влаштувала свій власний суд.  
І навіть якщо ти вважаєш себе мега-мозком, який клацає детективи як насіння і завжди вгадує вбивцю, Аґата тебе геніально розведе. Розв'язка тут настільки несподівана, вишукана і логічна, що після останньої сторінки хочеться просто встати і поаплодувати. Це ідеальний пазл, де кожна деталь на своєму місці. Жодної води, динаміка розриває з перших сторінок, а історія читається за один вечір на суцільному адреналіні.